tsvit

you're getting called out (cause you're running your mouth)

— Гадаю, твій бойфренд веселий, га? — кинув Майк, перш ніж встиг зупинитися. Погляд знову ковзнув до прикраси на шиї Вілла. — Гарний ланцюжок, до речі. Вілл завмер. Майк не був дурнем. Він знав — це не просто прикраса. Це сигнал. Чиясь присутність.

Шість років потому Майк Віллер живе за встановленою рутиною, переконуючи себе, що мовчання — це зцілення. Вілл Баєрс обрав інший шлях: він покинув рідне місто, виріс і навчився кохати без вибачень.

На весіллі Лукаса і Макс їхні шляхи знову перетинаються, і правда, яку Майк так довго ігнорував, нарешті вимагає визнання. Особливо коли він бачить Вілла з кимось іншим.

they stumble that run fast

Майк бачить Вілла на вихідних. Бачить у будні після школи. Бачить так часто, ніби той знову живе разом із ними, ніби надійно втиснутий у задню кишеню його штанів, завжди поруч, завжди комфортно близько.

І виявляється, це — проблема.

або, де Вілл — чудовий, дивовижний, прекрасний, і Майк до нестями закоханий.

a lesson in kissing

— Я можу показати тобі, якщо хочеш. — Що? — Реальну практику. Тобто по-справжньому поцілуватись. Я не проти.

fault lines

Оскар не ненавидить Ландо. Не зовсім.

Він ненавидить те, що Ландо так і не вибачився за ту гонку. Ненавидить натреновану для медіа усмішку, порожню товариськість, те, як у McLaren наполягають, щоб вони були найкращими друзями.

Він ненавидить флірт. Нерозсудливу їзду. Те, як Ландо сяє для незнайомців, але замикається поруч із ним.

Та найбільше він ненавидить, що це — не просто ненависть.

І десь поміж усім цим Оскар розуміє те, що, здається, давно вже помітили всі інші: вони ходять колами довкола чогось спільного.

Що би це не було.