Вчора був на вечірньому засіданні АА. Нас було усього троє: я, секретар і один дядько. У минулому дописі називав секретарем засідання ведучим. Тоді не знав, як правильно називається.

Як пояснили, чому мало людей, бо багато захворіло. Сподіваюся так і є, а не в запоях, десь по домашнім диванам та дачам валяються)

Була тема про не свідоме життя, про автоматизм в діях та реакціях. Про роль кумирів у житті і тд. Це не дослівно бо задані теми складаються з цілого спіччу.

Оскільки нас було троє, то і тему ми цю заюзали за півгодини.

У такому разі секретар пропонує хто яку хоче задати наступну тему. І дядько захотів поговорити про «добро та зло» у розумінні кожного. Він там висказався і далі по бажанню черга моя.

Я, був розгубився спочатку, бо я не релігійна людина і не сказав би, що духовна. Я так і не віднайшов, хоча шукав у собі якийсь завʼязок з Богом у будь-яких його проявах.

Розпочав свій спітч з пошуків, та очікування якихось знаків, яких так і не отримав, навіть, коли дуже потребував. Але, тут мій мозок почав згадувати різні дивні історії, які зі мною відбувалися…

Коротше, чуваки слухали мене хв. 10-15, ці всі історії і про мої якісь життєві співпадіння, наприклад, навіть ті, які привели мене в АА. І закінчив я історією, яка трапилася недавно з дуже дивною жінкою, яка підкотила до мого собаки а потім почала дивний допит про те, чим займаюся, хто я, і щось про моїх песів. Намагалася постійно мене заплутати, збити з пантелику та змусити сумніватися в собі. Закінчилося усе, що я не витримав і сказав: «якщо ви краще знаєте усе за мене, то чого питаєте»? Вона образилася, перестала чухати мого собаку і гидливо витирала руки об вологі серветки та пішла.

Під час засідання неможна коментувати спітч, можна тільки поговорити про що завгодно після.

Секретар спитав: «хтось хоче нестерпно висказатися на тему»?

Ми такі: «ніт»

І він завершив засідання АА

Не те, що він забов’язаний. Але, типу ми домовилися раз на день я йому телефоную і кажу як справи.

Це, я реально навмання скопіював з нотатника. Фільми, переважно про різних наркоманів, хуліганів, бариг, ПТСРи і насильників та складнощі у житті.

До чого я? Сьогодні сидів на очних зборах АА і піймав себе на думці, що я кайфую від цих всих історій.

Потім мені, прямо на зібранні згадалися флешбеки з деяких фільмів і тут до мене доперло…

Звісно, на мене впливають групи, як терапевтичний засіб і я після них завжди в при піднятому настрої, але я не можу тепер заперечувати, що це все мені просто подобається.

Це пиздець. Сподіваюся, що я насправді ходжу туди не заради якогось задоволення і узагалі мій алкоголізм не повʼязаний з просто збоченим розумом та несвідомим пошуком таких історій та різних хуйових ситуацій.

Я ще не зрозумів і не переварив, чому мені таке подобається, але блін, трохи налякався.

Завдяки цим нескладним діям (хоча на практиці іноді дуже складно навіть це зробити), але після виконання завжди піднімається настрій і завзятіше берусь до справ.

Я, як завжди, шукаю раціональне зерно, і тут психологічний трюк – більшою мірою спрацьовує «розділення на дрібніші кроки і їх виконання», після чого завжди піднімається настрій і фокус зміщується з негативу «впадло, погана погода, вже зранку хтось бісить, складний день» на щось більш позитивне «я вже молодець, все буде ок, з усім впораюсь».

Молитви (а вона не одна має бути) у мене вийшли, як симбіоз рідновірʼя, бо багато звернень до Бога, присутні образи словʼянських Богів як чогось природного. Я його називаю Надприрода. З близьким до філософії буддизму, бо часто йдеться про спокій, тверезість розуму та чисте серце. Трохи схоже на дао, бо прошу, аби направили мене на добрі справи та рівновагу, та щось із філософії стоїцизму - бути сильним, чесним і т.д.

Я знайшов для себе, скажімо так, щось комфортне: «молитву» перетворив на такий собі цілий ритуал зі словами про те, що вважаю правильним. Воно не відштовхує, не тривожить мене, як щось, що прийнято в популярних релігіях. Типу цілувати хрести, мощі, ставати на коліна, битися мордою в землю, співати позитивних пісень і контролювати стосунки учасників релігійної громади з навколишнім світом, як деякі протестанти. Або щось типу, коли ти маєш йти до чоловічої Стіни плачу, а жінки до своєї Стіни.

Висновок, що «З погляду психотерапевтичної реальності ця програма являє собою майже ідеально організований психотерапевтичний процес».

Мене це трохи заспокоїло. Бо я дуже боюся перетворитися на зомбі. Звісно, краще бути духовним зомбі ніж алкашом…а може й ні? Секс, наркотики, рокʼнʼролл? Померти безславно.

Насправді, та стаття мене трохи заспокоїла і я трохи спокійніше тепер ставлюся до цих усіх «духовностей».

А це я їхав з очних зборів сьогодні:

Така краса

Наступним моїм кроком по програмі, потрібно вигадати собі Бога.

Я часто питаю: «Чому я?» А сьогодні питав також: «чому не тільки я, а й чому вони?» Звісно, я б не був тим, ким я є зараз, і, можливо, знаючи складнощі свого характеру, я б не оцінив ті теми, те життя, яке маю наразі.

Ну, інших пояснень, інших вищих причин цьому всьому я не знайшов. Звісно, може, я просто потрапив у звичайну математичну статистику, але мені хочеться вірити, що це все — не дарма. Що все мало бути так. І це мій шлях. Завдячуючи постійним питанням та пошукам, здобув чималий філософський бекграунд.

А яка найголовніша у світі наука? Звісно філософія. Без неї людина не формувала б мислення, не задавалася б питаннями. Інші науки відповідають на питання - «як?», а філософія «навіщо?». Тому логічно, що філософія перша у світі наука.

Сьогодні була очна зустріч зі спонсором, і ми працювали по 12 крокам. Завдяки моєму бекґраунду мені було усе зрозуміло, як ясний день. Більше того я доповнював і багато проводив аналогій. Можливо спонсору здалося, що я граю розумника, але я справді мав ентузіазм, бо багато чого мені відгукувалося, враховуючи мої минулі пошуки та досвід. Це чудове відчуття, коли пазли стають на свої місця.

Так ось, я маю тільки одне пояснення - якщо б не прийшов до свого шляху, коли б не зрозумів, що маю ним йти, аби не мав ті проблеми, які маю. Я б скоріш за все був би заздрісний, пихатий, самовпевнений і самозакоханий. І усе одно був би нещасний і міг би не побачити того до скону, що бачу зараз. Якби життя мене трохи не попустило, аби я не валявся багато разів в нікчемному стані на підлозі бо хєрово і не має навіть 20 грн на сигарети. Якби я не спав на лавці і прокидався через те, що змерз. Якби я не валявся у лайні, якось побитий і без кросівок, то нічого б і не второпав.

Колись тренажерка для мене була, немов ти дитина, яка сидить у салоні а дядьки біля автівок говорять про щось «високе», наприклад, що двигун не заводиться, бо заклинив розпредвал. А ти чуєш це і думаєш: «Що за разпідвал?»

Я довго не міг наважитися туди піти. Через комплекси, через невпевненість та, через те, що з мене будуть усі сміятися.

Потрібно було дорости. Психологічно. Бо я переступив поріг тренажерки, приблизно в 24-25 років.

Так само у мене було з групами АА. Я декілька років, хоча відчував потребу не міг туди прийти. Потреба полягала у тому, що,вивчаючи тему залежностей, самоусвідомлення і всього, що мені могло допомогти, я все одно зривався на алкоголь. Тому потрібно було щось змінювати у підході до проблеми.

Друга причина - знайти однодумців, поговорити з людьми, які мене зрозуміють, та послухати тих, кого зрозумію я. У мене чимало друзів, і вони приймають мене таким, як я є. Просто питають: «Ти на авто?» - і все, більше жодних розмов про те, питиму я чи ні. Якщо це свято, вони окремо купують мені щось, а якщо просто зустріч - я купую собі сам.

Але поговорити на цю тему на тому рівні, на якому потрібно, не вдається, а тим більше аби тебе зрозуміли. Мені просто немає з ким. Набридло говорити самому з собою.

Отже, нарешті, напевно, психологічно доріс, «переступив поріг» і зробив великий крок.

Взаємопідтримка - це стержень АА, а віра в силу більш могутню ніж я - це, типу залог, що я залишатимусь тверезим, у ті часи, як буду наодинці.

Не те, що я не хочу бути духовною людиною. Мене завжди приваблювали різні філософсько-релігійні вчення. Але я шукав, і нічого не знайшов для себе.

Тут, по ходу доведеться, типу, «відчути» вищу силу у своєму розумінні і робити певні «ритуали». А-ля медитації чи молитви. Ну, у цьому є логіка…Солдата солдатом робить марш-бросок, а не привал. Шамана - щоденний танець з бубном.

Доведеться зібрати увесь свій духовний досвід докупи, вигадати певні ритуали та виконувати їх щодня, аби віднайти звʼязок з Богом. Це, типу - зрозуміти, як штекер вставити в розетку, але не розуміти як працює струм. Бо тобі не дано усе одно зрозуміти.