В першу чергу граю, аби відволіктись, бо я помітив, що менше щось собі шифрую, і, виходячи з цього, рідше думаю про алкоголь і, відповідно, рідше хочеться випити.

Іноді на фон включаю собі щось про лор TES, бо коли граєш у гру, де вигаданий цілий світ зі своєю історією, то невимушено стає цікаво дізнатися більше про те чи інше, з чим зіштовхуєшся в грі. Таке собі фентезі — як книгу читати або серіал дивитися, тільки це гра.

І тут у реках натрапив на відео, де чувак з іронією, але в той же час правдиво, розповідає, як Lineage 2 зламала йому життя. Це також фентезійна гра, але, на відміну від тієї, в яку граю я, вона онлайн.

І тут я згадав Єгора — одногрупника, з яким подружився, бо разом часто їхали додому після пар. Але спілкувався з ним усього пів року, бо чувака вигнали з універу за недопуск до екзаменів через прогули. Він, бідолага, ночами грав у ту лінєйку і чисто фізично не міг встати на пари. Пари на першому курсі, на секундочку, були на другу зміну. Тобто чувак тупо на 11:40 або 13:15 не міг прокинутися. А коли все ж таки приходив, то хотів спати.

Коли ми ближче до вечора їхали додому, він тільки й теревенив, що сяде за комп, бо на нього там чекає осада замку з співгеймерами, які збилися в один клан.

І мої спогади відкрилися ще трохи глибше — я згадав, як друг-толкієніст, зі шкільних часів, якось записав мені гру на диск і гордо маркером написав Lineage 2. Я тоді розумів, що таке онлайн-ігри, і знав, що люди буває пропадають там цілодобово. І… мене чомусь це зупинило встановлювати той диск. Правда, ще й до того було впадло в тому всьому розбиратися, але також я памʼятаю те відчуття небезпеки. Типу: «А якщо мене затягне?»

Той диск досі десь валяється на старій квартирі.

Колись тренажерка для мене була, немов ти дитина, яка сидить у салоні а дядьки біля автівок говорять про щось «високе», наприклад, що двигун не заводиться, бо заклинив розпредвал. А ти чуєш це і думаєш: «Що за разпідвал?»

Я довго не міг наважитися туди піти. Через комплекси, через невпевненість та, через те, що з мене будуть усі сміятися.

Потрібно було дорости. Психологічно. Бо я переступив поріг тренажерки, приблизно в 24-25 років.

Так само у мене було з групами АА. Я декілька років, хоча відчував потребу не міг туди прийти. Потреба полягала у тому, що,вивчаючи тему залежностей, самоусвідомлення і всього, що мені могло допомогти, я все одно зривався на алкоголь. Тому потрібно було щось змінювати у підході до проблеми.

Друга причина - знайти однодумців, поговорити з людьми, які мене зрозуміють, та послухати тих, кого зрозумію я. У мене чимало друзів, і вони приймають мене таким, як я є. Просто питають: «Ти на авто?» - і все, більше жодних розмов про те, питиму я чи ні. Якщо це свято, вони окремо купують мені щось, а якщо просто зустріч - я купую собі сам.

Але поговорити на цю тему на тому рівні, на якому потрібно, не вдається, а тим більше аби тебе зрозуміли. Мені просто немає з ким. Набридло говорити самому з собою.

Отже, нарешті, напевно, психологічно доріс, «переступив поріг» і зробив великий крок.

Але почав пропускати онлайн збори АА. Декілька днів тому отримав зрив, ну і, як часто буває випав на тиждень. Що прикро, бо все так було добре.

Пропускав онлайн АА, бо через зайнятість відсунув те, що мало бути основним на останнє місце - не знайшов собі «спонсора». Це не про батю або мамку з товстим гаманцем - це у АА аналог ментора або наставника.

Також в онлайн - зборах АА, я не отримував те, що необхідно було. Там не ведуться діалоги, там розмова відбувається регламентовано по часу і кожен ділиться власним досвідом на задану тему. Іноді несуть нісенітниці або видно, що людина бреше чи понтується. Буває, людина щось просто втирає, бо він наркоман і звик падати на вухо. А тут є можливість напрягати всіх. Хоч і виділяється всього 4 хв. Ти сидиш, це слухаєш і думаєш - нах воно треба, в чому прикол?

Після зриву, вирішив розібратися, чому мені не допомогло. Чому багатьом допомагає, а мені ні? Пішов знову в онлайн АА - зібрання і помітив, деяких людей, які дуже давно там - вони одні з організаторів, або працюють на волонтерських засадах. Помітив, що вони терпимі до всякої швалі, бо так треба. Також помітив, що зазвичай саме вони вакантні для «спонсорства».

Під час онлайн зборів, виділив адекватного чувака, який має бажання бути «спонсором», і він виявився тим, якого мені у соц мережі порадили, як людину, до якої варто звернутися, аби він добавив в усі потрібні чатіки. У цей же вечір вирішив, що це знак: поки він вільний, треба хапатися за соломинку.

Коротше, сьогодні був афігенний день. Хоча я і захворів, бо як бухав декілька днів тому, промерз, так, як сидів у альтанці на дачі і тупо вже не відчував холоду, у середині я дуже радий.

«Спонсор» мене направив на денне зібрання, але очне. Там було не багато людей (зазвичай приходять на вечірнє) де були відверто…Я скажу так: хворі наріки, як я, але ще й без розуміння етикету, наглі і явно мають дохіра вавок у голові. Один хотів самоствердитися за рахунок всіх. Інша наче його поставила на місце, на що він образився і пішов, а потім не затикалачя, пересіла на його місце, аби продемонструвати, що тепер вона тут «альфа самка». Потім, до речі ведучий декілька разів її обламав на брехні і вона трохи заспокоїлася. Третя на другу у кінці бикувала, бо перший її друг. Був нормальний тільки дядько Ігор. Але він швидко зʼїбався після засідання.

Після засідання залишились я, бо мав питання, «альфа-самка» і ведучий. Я пів години чекав, поки самка накуриться цигарками і перестане зайобувати тупими питаннями, навіть для мене, нашого ведучого. Ще й на вулиці стоїм, собачий холод а я невідповідно вдівся, бо розраховував на приміщення - автівка - приміщення. І в якийсь момент вона почала до мене лізти, «ну все пашлі». Я такий: та я залишуся ще. Через 10 хв, коли самка теж змерзла «ну спасіба за всьо» - ведучому, а мені «ти ідьош»? І тут до мене доперло, що вона вирішила зі мною ще й пройтись. З якою ціллю - мені тепер падати на вухо чи щось інше? Не важливо. Я тупо підхожу і з нею прощаюсь. А вона така: «а, ну пака, всєм спасіба».

Уєбала наконєц-то. А я залишився з ведучим.

Те, що я ніколи так не пиздів по душам, навіть з найкращими собутильниками, навіть за найкращим пойлом - нічого не сказати.

Реально, адекватний чувак ведучий, ще й рокєр - видно по шмоткам та татухам. Обмінялися номерима і він сказав: «звони в любий момент».

Коли я йшов до автівки, вперше, фіг знає за скільки років, майже плакав. Але так і не заплакав, якщо що.

Далі подзвонив спонсору, там також нормально поговорили по моїм крокам, що мене чекає. І судячи з його слів, на засіданнях завжди половина неадеквати, треба не звертати на них уваги.

Про себе подумав, після розмови, що я уявляв вас йобаними сектантами. А виявились - наркомани йобнуті. Тільки серед вас є, як казав ведучий «ми всі хворі і зі своїми загонами», але є, хто залишився людиною. Незалежно від хвороби.

Особа, у якої є генетичні проблеми з нейрохімією мозку, ендогенними передумовами (кількість нейромедіаторів та/або коктейль гормонів в організмі), або порушення, що виникли внаслідок певного досвіду, і додатково ті, хто має вже такі соціально - психологічні проблеми, як: відсутність соціальної підтримки; брак цілей у житті; імпульсивність; низька самооцінка; психологічні дефекти; нездатність планувати майбутнє; невміння відмовлятися від тимчасових задоволень заради вигоди у майбутньому (так зване «правило пончика»); — є більш схильними до розвитку залежностей (алкогольної, ігрової…)

Отже у людей патологічний (патологічний, як щось травматичне або шкідливе) слід у пам’яті формується (досвід) після тижня + за наявності вищеописаних проблем (однієї, кількох або всіх одразу) може виникнути залежність, ПТСР, ОКР, тривожні розлади і навіть депресія.

Як позбутися цих хвороб?

1. Зменшити рівень стресу.

Це можна зробити через аналіз власного життя та, за необхідності, за допомогою спеціаліста (психологи, психотерапевти). Важливо змінити ставлення до стресогенних факторів.

2. Смислоутворення.

Необхідно знайти нові цілі, зрозуміти, для чого ти живеш і віднайти сенси.

3. Соціальна підтримка.

Наприклад, групи АА чи люди, які тебе підтримають та зрозуміють.

4. Робота над дефектами.

Позбутися імпульсивності, комплексу меншовартості, проблем із самооцінкою та інших бар’єрів. Через саморозвиток та роботу над собою. (приклад 12 кроків).

5. Забути про пошук гормону щастя або чарівної пігулки. Дослідження продовжуються і теорії функцій гормонів (дофаміни, серотоніни, окситоцини і тд.) з року в рік змінюються. Наш мозок вкрай складний і гормони виконують багато різноманітних функцій, працюють разом і впливають на багато процесів. Не тільки на кайф чи мотивацію. Усі ці популярні штуки про «дофаміновий детокс» чи «єдиний механізм залежності» є спрощенням. Замість того щоб шукати одну відповідь, краще працювати над загальним станом організму.

Коли ці аспекти в житті почнуть змінюватися, особа зможе отримати новий досвід, який інтегрується в її систему мислення. Це здатне змінити її свідомість і навіть біохімію мозку! І для цього не обов’язково застосовувати медикаменти — все можна зробити, працюючи над собою. (Окрім випадків, коли людина без препаратів зовсім не здатна почати роботу).

Суть у тому, аби зайнятися собою і почати розвиватися. Це неймовірно складно, але абсолютно можливо!

P.S Я тут продовжую розбиратися та рефлексувати.

P.P.S. Свідомість створюється на кордоні контакту системи з навколишнім світом.

Крайня історія була про ту точку, коли у мене відбувся перший запой. А після нього минуло 12 років. 12 років, Карл! А від системного пияцтва по вихідних до першого запою минуло 4 роки. І ці роки, навіть перше знайомство з алкашкою, вже описані в минулих дописах.

А тепер я хочу вмістити 12 років в один текст. Але нічого страшного, бо все найважливіше вже відбулося. Все, що попереду, — це усвідомлення та боротьба.

Про стосунки, переїзди, життєві обставини, спорт і т.д. можна трішки дізнатися з інших моїх дописів. Тому тільки головне. Але, бляха, так, аби від душі і щоб емоції передалися!

Замість того, аби навчальний рік почати з гарними результатами і без прогулів, як планував, я на тиждень випадаю з життя.

Після першого запою, який відбувся на початку моєї магістратури у 2012, я розумію, що все хріново, але не усвідомлюю, що маю великі проблеми - я алконафт.

Тож вирішую йти на роботу, бо треба щось змінювати, переводжуся в університеті на індивідуальний графік (щось схоже на заочку) і, звісно, обіцяю, що більше не питиму. Минув місяць. Я так і не знайшов роботу, в університет я не ходжу, натомість, не п’ю. Поки друг зі змагань з авіамодельного спорту в Болгарії не привозить «ракия». Не відро раків, а їхню самогонку. Ну і тут — як же не скуштувати?

Сходу змінюю рішення з тверезості на думку, що зможу контролювати своє вживання. І, звісно, набираюся в сраку.

Ще й уявіть, усе подальше життя існую між цими рішеннями: запой > не п’ю зовсім > хулі, я зможу все контролювати > запой.

Я думав, що можна пити, а якщо хотіти, то можна й не пити. Але чомусь постійно пив. Тоді я не усвідомлював, що алкоголік. Не розумів, що залишився на тому ж психологічному рівні розвитку, на якому почав вживати.

Тобто, я не був готовий до дорослого життя. Так це працює: якщо ти перебуваєш у змінених станах, не несеш відповідальності за своє життя, знаходишся в тепличних умовах, де твоя єдина задача — вчитися, хата над головою є, за комуналку не треба платити, а батьки дають гроші - дорослішання не відбудеться. Та й узагалі, не йдеться мова про підтримку з боку батьків а жодного подорослішання і росту апріорі не відбувається у тих, хто систематично сидить на будь-яких наркотиках.

Тобі доведеться приймати рішення, доведеться жити дорослим життям, але це все буде мукою і постійними випробуваннями, бо психіка твоя залишилася десь там, до вживання. І тобі постійно хотітиметься ховатися в кокон інфантильності або наркотиків.

Закінчив магістратуру ледве-ледве. Тільки завдяки нашій добрій методистці, яка витягнула мене за вуха і допомогла з дипломною. Тож, зі статусу студента я перейшов у статус безробітного.

Увійшов у доросле життя, так би мовити. Або воно в мене увійшло. Жодних практичних навичок і повноцінних знань. Із спеціальністю, де, треба, мінімум — знати англійську, яку так і не поставив на нормальний рівень. А тут ще й криза в країні та початок агресії “підарів” у АР Крим. Тур - фірми зачиняються, в МЗС та посольства беруть тільки «своїх». Але ж пріобрьол, здобув!- алкоголізм, зайву вагу та невпевненість.

Протягом двох років після універу працював помічником на кораблі, баристою, барменом, рієлтором, але більше ніж на чотири місяці ніде не затримувався. Ще й брата посадили в лікарню для психічно хворих строгого режиму. Теж саме, що тюрма, тільки для тих, хто скоїв тяжкий злочин в стані психічної хвороби.

Я залишився на квартирі сам. І не те, щоб щось змінилося у моєму вживанні, але, очевидно, що в психологічному стані стало гірше. Мене все більше почала гнітити самотність. Мені було складно залишатися одному, але водночас мені не дуже то й хотілося компанії. Навіть, якщо я зустрічався з друзями то мені не хотілося вживати. У мене було бажання тільки одне - попрощатися, прийти додому і там напитися.

До речі, і досі так: у компанії почуваюся нормально без алкоголю, можу всіх розвести додому, а як тільки приходжу до себе, відразу потрібно випити.

Єдиним світлим вогником була моя дівчина. І хоча у неї самої були сімейні проблеми на той час, вона терпіла мене і любила, яким був.

Тож, можливо і не таким поганим я був…

Аж в душі щось защемило, через вдячність до неї…

Ок, поїхали далі.

У 2015 році, після кількох місяців безробіття, я влаштувався курʼєром у компанію, де мій друг працював логістом. І все, немов налагодилося: жвава робота, постійно в русі. (Навіть крішнаїт, якось на зупинці, дізнавшись, що я курʼєр при втюхуванні брошурок сказав «робота мрії, постійно подорожуєш». Я не хотів з ним філософствувати з цього приводу, якраз підʼїхав мені потрібний автобус). Хоч і платили небагато, я схуд і мені навіть подобалося. Не потрібно було багацько спілкуватися з людьми, я знав свої обовʼязки, сам визначав маршрут. Нормований графік, а за переробки ще й доплачували. Друг підкидав доставок так, аби було комфортно і не перевантажувати мене. Але через кілька місяців він перейшов у іншу компанію. На його місце поставили нового хлопця, теж знайомого, але йому не вдавалося так добре розподіляти доставку. Через це чимало зайвої роботи перепало на мене. Я почав сильно втомлюватися. І трапився черговий зрив, який переріс у запой.

Я не знімаю з себе відповідальності, але так уже сталося. Звісно, я втратив роботу. Далі влаштувався курʼєром в іншу компанію, але там сталося щось інше. Це був якийсь новий рівень запою. Я почав вживати щовечора після роботи, але такі дози, аби вранці міг піднятися і йти на роботу. Після місяця щовечірнього вживання: 200 грамів горілки або літра-двох пива у мене почалися панічні атаки. Я курʼєр, мені потрібно їздити на транспорті і в метро, а я ловлю паніку, коли поїзд переїжджає міст.

До цього додалися проблеми зі стулом. Не деревʼяному, якому сидять. Це коли постійно слабкий шлунок. Ну уявіть: я сходжу з маршруту, бо терміново потрібно в туалет. Постійно потрібно шукати де похезати на вокзалах, у кафе, і так багато разів. Найхеровіше, що хочеться але нічим.

Згодом я втратив і цю роботу. Настала осінь 2015 року, коли я повністю закрився вдома, перестав відповідати на дзвінки і повідомлення друзів. Це був переломний період, коли я почав активно копати інформацію про залежність. Прочитав книгу Алана Кара, передивився всі можливі ролики на YouTube і перелопатив усі форуми та сайти. У результаті усвідомив просту, але важливу річ — я алкоголік. Це було не те, що неочікувано, бо раніше, навіть з друзями ми жартували, що ми «хрони» але саме усвідомити було - потужно.

Відтоді почалася боротьба з залежністю, враховуючи нові знання та усвідомлено. І хоч боротьба періодично із злетами та падіннями, здебільшого це були злети, котрі були можливим лише завдяки моїй коханій, яка залишалася поруч, незважаючи на всі труднощі.

Хочу відзначити ще один важливий момент. У кінці тієї ж осені 2015 року я нарешті набрався сміливості, щоб розповісти друзям правду. Вони вже давно на мене ображалися за те, що я зник майже на два місяці. Я прийшов до них, чесно сказав, що маю серйозну проблему. Пам’ятаю, як вони сиділи на лавці у дворі, попиваючи пиво. Спершу вони взагалі не розуміли мене. Типу: “Ти що, алкоголік? Тому перестав із нами спілкуватися? Що, допився?” Вони хмикали, ніби це якась дурниця.

На наступний день ми зібралися на день народженні подруги, і там частина компанії взагалі мене ігнорувала. Усі бухали, я пив тільки сік і два кращих друга тебе ігнорують…

Окремо хочу згадати дуже тяжкий період, коли я переїхав півроку жити в квартиру в Конча-Заспі. Це було перед тим, як ми з коханою мали переселитися в нашу спільну квартиру, де зараз живемо. Особливо важкими були місяці з січня по березень 2017. Я постійно перебував у запоях. У цей період «пітьма» була особливо глибокою, що я відчував, як вона мене поглинає. У мене були суїцидальні думки. А ще у той же період, мене пʼяного пограбували і побили. Вкрали телефон, зняли джинси та кросівки взимку. Закинули за гаражі у собаче(може людське) лайно де я без свідомості пролежав усю ніч. А найгірше, що перед тим, я мамин і свій золотий хрестик здав у ломбард. Карма в дії.

Але, незважаючи на все це, я вижив і продовжую боротися. І навіть тоді, коли здавалося, що виходу немає, я знайшов у собі сили йти далі.

На жаль, я так і не впорався з цим. У мене все одно трапляються зриви. Але я зрозумів те, що раніше не розумів: справа не у силі волі, не у тому, що я поганий чи хороший, справа у моїй голові. Щось у дитинстві було не так, щось з поганою самооцінкою, щось з невпевненістю, з самоневдоволенням, з тією пітьмою, яка нависає, коли я залишаюся сам. Тобто проблема в голові, там причина.

Тому, нарешті, я приймаю рішення звернутися до спільноти АА, туди, де є психолог або зможуть порадити когось щодо таких випадків, де мене зрозуміють і підтримають.

І вона підтвердила мої здогадки, на рахунок тривоги та алкоголю. Що, як зазначав в моїх дописах, про боротьбу з алкоголем, я перебуваю в замкнутому колі. Цитата з допису: «Тоді, я не розумів пасток. Я не усвідомлював, що знаходжуся в порочному колі: алкоголь-тривожність-гасіння тривожності алкоголем і знову тривожність».

А ось схема з книги:

Також, тоді зазначав, що по іншому не вмію відпочивати та розслаблятися.

Друзі, якщо вам хочеться похмелитись то ви стовідсотково в зоні ризику. Чому так? Тому що, якщо вам вранці хочеться вжити алкоголь то по-перше, організм вже на хімічному рівні на алкоголь реагує по-іншому, вам не хочеться сходити до туалету пообніматися з білим другом, через інтоксикацію, бо організм не відторгає надмірну кількість алкоголю, тобто там печінка не так працює, вже по-іншому проходить процес розщеплення. Звісно перед цим то толерантність до алкоголю за часи вживання зросла. У той же час, алкоголь ви не відторгаєте і вам на ранок настільки погано, що вам потрібно вжити алкоголь, тим самим похмелитися, щоб трошечки відтягнути це похмілля. Але це вже не просто похмілля (враховуючи вище фактори про збільшену кількість алкоголю і не відторгнення його організмом) - це вже щось більш наближене до абстинентції або синдрому відміни.

Отже сигнальних прапорців по дорозі було чимало і з часом ставало більше. Нажаль, коли навколо тебе таке оточення, яке ти сам обрав і сам себе ним окружив, то ці всі прапорці дуже важко розпізнати. Особливо, коли ти про них ще не знаєш. Не розумієш як усе відбувається.

Коли відбувся мій перший запой, те що я охрінів - це нічого не сказати. Просто декілька слів, вже враховуючи досвід всіх запоїв максимально коротко спробую розповісти. Запой - це дуже хрінова хрінь, але найгірше - це вихід із запою. Саме тому, через те, що вихід дуже складний і в прямому сенсі страшний, не всі поспішають з нього вийти. Хоча ти навіть можеш розуміти, що тобі потрібно виходити з цієї ситуації. Так це абсурдно звучить. Простими словами - типу коли тобі хріново але якщо ти перестанеш пити тобі стане ще гірше, але для того ю, щоб тобі загалом не було хріново то потрібно перестати пити. Тобто знову, таке собі замкнуте коло.

Звісно, потрапляння в запой починається з доброї п’янки. Нічого не трапиться у цьому контексті, якщо ти вип’єш там бокал вина або пляшку пива, або навіть там 200 г горілки, звісно, це я кажу про дорослу людину, у якої організм звик і толерує алкоголь. То на ранок нічого не буде, майже, ну трошки водички попʼє, може до обіду трошки буде погано соображати але загалом стан вирівнюється і все буде норм. Але коли ти дав джазу, випив для себе дуже велику дозу, при цьому у твоєму організмі не відбулося відторгнення того, що ти вжив, тобто ти вже не ходиш обніматися з білим другом, то на ранок ти прокидаєшся просто в такому стані, яке складно описати якось психологічно. Найпростіше, на мій погляд описати фізіологічно: ти отруєний і нервова система твоя після надзбудження переходить в пригнічений стан і для того, щоб щось змінити, перше, що приходить на думку - це вжити алкашку, для того щоб стало трохи легше і тут криється пастка. По-перше увесь алкоголь, скоріше всього не встиг вийти з організму з минулої ночі і додаючи під час похмілля ще якусь кількість, ти можеш швидко сп’яніти. А з дозою для похмілля дуже важко вгадати, щоб було, достатньо і не забагато. Ще один момент про який варто згадати так це те, що тебе поправляє не на довгий період, тобто через годинку-дві тобі знову стане дуже погано і тут два варіанти - далі терпіти або ти знову захочеш трохи «виправити» ситуацію.

Рано чи пізно, на пʼятий або десятий раз похмиляючися, «виправляючи» свій стан, ти все ж таки, в якийсь момент з чергових опохміліннь, досить так сильно спʼянієш. Організм не справиться, він не встигне вивести алкоголь, нервова система не встигне прийти до своєї норми, вона в тебе збудилашся - пригнітилишся, збудилася-пригнітилася. Скоріше всього, в якийсь момент ти вирубишся спати і проснешся ще в гіршому стані. Алкоголь знову повністю не вивітрився, тобі ще гірше і ти знову хочеш похмелитися. Якщо таке трапилося вітаю це і є запой!

Те, як проходить запой, вже залежить від організму. Хтось так сидить на пиві тижнями а хтось може місяцями сидіти, навіть на роботу ходити, постійно лавірувати між цими своїми станами. Додаючи алкоголь по-трошку, там трохи вранці, трохи ввечері і живучи так місяцями, поки організм справляється. Є такі люди, які місяцями десь так живуть. А є такі люди, в них кожного дня вливається горілка, вони нічого не можуть робити, вони тупо постійно, получається похмиляються. Пару годин якась активність, цю активність, зазвичай вони витрачають, йдучи до магазину або йдуть перед цим до когось позичити кошти і знову - випив та ліг спати, випив і ліг спати. Тобто градація залежить від часу запою ну і легкий або багато градусний алкоголь, котрий людина вживає. І це йде до моменту поки людина не прийме рішення виходити з запою, це рішення може прийти від того, що їй вже зовсім погано, вона п’є а їй краще не стає. Інший варіант до прикладу - закінчились гроші.

Тоді наступає вихід із запою, те чого всі, хто перебуває в цьому стані бояться найбільше. Це дуже важко описати. Нікому не раджу це пережити. Алкоголь - це наркотик і алкоголізм це вид наркоманії не сумнівайтеся в цьому. Тож наркомани, навіть які вживали за своє життя тяжкі наркотики, вони з алкоголіків зазвичай сміялися і казали що то «бичий кайф». Таким чином ображали і знецінювали проблему. Але є наркомани, які були, наприклад героїновими наркоманом, а потім він покинув те діло, але продовжував пити. Типу як із одного наркотика, з героїну пересісти на алкогольний наркотик. Багато, навіть героїнові наркомани в колишньому, кажуть що вихід із запою в дечому гірший ніж післягероїнові ломки. Це складно описати. Максимально просто - в тебе все стискається всередині, постійно щось із серцем або диханням, якась тахікардія, то серце б’ється швидше, потім серце б’ється повільніше. Замість голови глиба, ти не можеш думати навіть, в той же час, тобі потрібно щоб щось відволікало твою увагу. Тобто і стану спокою немає. Хочеться щоб на фоні був якийсь телевізор,чи YouTube. Повна тиша тебе гнітить. Максимально пригнічений стан на фізичному рівні і ще й докори, що ти в таку ситуацію потрапив. Самобічєваніє. Повірте, у такий момент, людина ненавидить себе найбільше. Окремо, ну зрозуміло, що фізичний стан дуже поганий. Ти навіть прийшовши 100 метрів, і з тебе вже льє піт. Тобто фізичного стану нема, його просто не існує. Окремо хотів би виділити дикий страх та тривогу. Ти боїшся гучних звуків, ти боїшся, що задзвонить телефон. Ти боїшся, що хтось подзвонив в двері. Ти губишся в часі. Можеш впадати в поверхневий сон на 5 хв а здавалося, що спав вічність або навпаки.

Як виходити з цього стану. Є деякі лайфхаки але воно вам не треба. Сподіваюся. Відмічу тільки те, що чарівної пілюлі немає. Треба не пити алкоголь і терпіти. Є, просто, деякі речі, які дещо полегшують твій стан. Продовжується вихід від двох днів. Якщо в тебе був короткий запой - два або три дні. Коли довгий - це від двох днів і там можливо до тижня. Мені повезло я до такого стану не дійшов хоча в мене було запоїв, думаю більше десятката, бо є люди, котрі не можуть вийти з цього стану без медикаментозного втручання. У такому випадку без наркологів, крапельниці, медикаментів і такого іншого не впоратися. Бувають випадки, якщо вони вчасно не звернуться до лікарів то можуть вмерти, саме під час виходу з запою а не в той час коли п’ють.

Ну і звісно, коли ти вийшов з запою, ти залишаєшся з усіма тими проблемами, з якими входив. Тривожність, відсутність самореалізації, психологічні травми і т.д. Тільки на додачу у мене зʼявилася ненависть до самого себе. Віри в себе зменшилося. Я відчував себе суцільною безпорадністю та безкориснішим за мураху. Огидним. На жаль ще два роки, після першого запою я жив у такому режимі. У мене не було знання, що відбувається. Я собі просто казав - не буду пити. Тиждень-два і знову якась пітьма та смуток насувалася і я починав пити. Намагався не багато, щоб сильно не напитися. Але, коли ти випиваєш по-троху, рано чи пізно ти надерешся в хлам. А там вже ризики збільшуються. Іноді вранці прокидався і все нормально. А іноді починав похмилятися і втрачав контроль і знову запой.

Ще, хотів би відмітити, що алкоголь - це така штука, котра тільки прогресує. Якщо у тебе трапився запой, назад відкату не буде. Якщо ти вживаєш і у тебе він вже стався, рано чи пізно він знову трапиться.

Що ж, я багато написав, тому продовжу історію у наступному дописі. Далі, коли я усвідомив, що потрібно щось з цим робити та почав озброюватися інформацією про цю проблему. І далі тривала боротьба з цією проблемою. Відразу скажу, що вона виявилася багаторівнева. А алкоголізм то вже наслідок…

Це дійство продовжувалося, не так, як зазвичай. Окрім ночі з 31 грудня на 1 січня, ми зависали ще три дні. Їжі було багато, тому закуски вистачило. Постійно заходили в гості знайомі знайомих і приносили з собою алкоголь. Я ходив додому, тільки, щоб прийняти душ. Увесь інший час, в рамках цих днів пив та іноді спав у друзів. Ніч злилася з днем. Коли прокидався, на кухні або на балконі завжди хтось був і я до них доєднувався.

На четвертий день прийшов додому і увесь день спав. Увечері прокинувся в дуже пригніченому стані. Це було схоже на запой, але в той момент цього не усвідомлював. Цей стан важко описати. Мабудь схоже на депресію, або підвищену тривожність, коли тобі нічого не хочеться та ніщо не радує. Це не просто болить голова та сушнячок. Буття здається марним. Коли кожний шорох або дзвінок лякає. У той момент розумів, що це через обільне вживання алкоголю протягом декількох днів. Але, що саме зі мною відбувається, що це схоже на абстиненцію, що через надмірне вживання збудилася нервова система, а тепер вона у пригніченому стані - не розумів.

Цей тривожний стан змусив мене задуматися. Але ми всі знаємо, що звички, особливо, коли ти ніколи не цікавився людською психологію та поведінковими патернами завжди перемагають. Я продовжував вести старий спосіб життя, який був і до цього, але у голові моїй посіялося зернятко сумнівів - чи живу я так, як мені б того хотілося насправді.

На жаль, я не знав, що розібратися в собі, залишилося не так багато часу.

Наприкінці четвертого курсу потрібно було зайнятися написанням бакалаврської дипломної роботи на тему «Рекреаційні ресурси Західної Європи». Тема велика, матеріалу потрібно було зібрати багато. Для початку потрібно було визначити, які країни будуть Західною Європою у моїй роботі, та обґрунтувати це. Здавалося, що така зайнятість є найкращим моментом, щоб перестати бухати. Додатково повернувся до спорту, як до студентських років. Вперше за чотири роки став бігати та кидати баскетбольний мʼяч в сітку, коли мав вільний час.

Натомість з друзями не припинив спілкування. По вечорам пʼятниці та суботи виходив до них. Тільки не пив разом з ними. Я думав, що буде легко, бо це ж мій свідомий вибір! Але, як же помилявся! Мені було не цікаво. Мені було сумно. Я тупо сидів або стояв і завидував, що вони вживають те бухло. Я не очікував, що моя погана звичка, що алкоголь настільки став одним цілим зі мною.

Бухло виявилося неймовірно підступним. Здавалося, береш і не пʼєш. Але без нього, світ здавався не цікавим та сірим. І потихеньку, я почав себе вмовляти, що іноді можна, тільки як заслужу. Тож, коли захистив бакалаврську і отримав диплом, на випускній зустрічі зі студентами потоку, відірвався за всі декілька місяців. У ресторані пив по троху. Планував поїсти, трохи випити а потім поїхати додому. Ще дівчата, які сиділи навпроти намагалися підливати коньяку мені в чарку. Я казав, що не хочу, мені достатньо. Вони почали казати, що ще поїдемо в клуб, тож потрібно розігрітися. Я їм сказав, що ні, в клуб не поїду. Так і було б, і ніхто б не змінив моїх намірів, але насправді, у глибині душі, я мріяв вижрати той увесь коньяк і поїхати в клуб. Що ж, так і вийшло. Дівчата перед тим, як викликати таксі, умовили випити іще пару чарок з ними та добре подумати. Після цього мене торкнуло і я сказав, що добре, буде вам і клуб і коньяк і все, що попросите.

Далі було, як в фільмі на швидкій перемотці: таксі, коктейлі, караоке, таксі, коньяк з горла, крики і захват від дівчат, клуб, кальян, танцпол, горілка, провал в пам’яті, світанок на районі, я дойобуюсь до якихось тіпів, біжу за ними, провал у пам’яті, прокидаюсь вдома без сумки та з фінгалом.

Здавалося, що після такого нормальні люди напиватися не будуть та і узагалі, пити перестануть. Але я був вже не нормальний, я був алкоголіком, тільки, поки цього не усвідомлював. І знову намагання кинути пити, знову буденна сірість і знову відмазка, що іноді можна. Далі було Євро 2012. Все Євро пив. З іноземцями, з друзями і знову в пабах та клубах і знову зустрічі світанків на дахах висоток. Пообіцяв собі, що після чемпіонату покину пити…

Після чемпіонату посварився з двома друзями. Якщо коротко, через те, що вони не гарно вчинили з квитками на матч Швеція - Англія, котрі нам подарували Швейцарці. Вони вдвох вирішили квитки продати і поділили бабки не справедливо, на мою думку. Хоча квитки були подаровані для всіх і ми колективно мали були вирішувати що з ними робити. Ну то таке. Я ж був вирішив, що й грець з ними. Якраз ідеальний момент змінити спосіб життя. Мене не запросили на днюху спільної подруги, за місто, в будинок, на що я зовсім не образився. Ті дні провів без бухла, з дівчиною та наміром змінити спосіб життя. Через декілька днів мені дзвонить один із друзів, з яким посварився. Серйозним тоном попросив зустрічі. У мене був гарний настрій, я подумав, що вони хочуть вирішити певні питання зі мною. Такі двіжухи я любив, особливо коли був впевнений у своїй правові, тож підійшов. Коли підходив на всій компанії, хто їздив на днюху до подруги обличчя не було. Я також посерйознішав і спитав, що сталося. Хлопці сказали, що Сєрий помер.

Виявилося, що на третій день вони йшли повз ставок у магазин за бухлом, щоб похмилятися. Літо, спека. Сєрий вирішив скупнутися. А він хлопець був бравий, любив поплавати та пониряти. Коротше він почав дуркувати у ставку, ниряти та в якийсь момент не винирнув. Після цієї новини, звісно, я не міг ні на кого та ні за що агритися. Здавалося, одна з причин смерті друга - це «смєлая вода» і найкраще, що в його честь можна було зробити - це перестати бухати. Але воно так не спрацювало. Ми пили кожного вечора 9ть днів. Ми пили на похоронах та після…

Середина літа. Залишалося пару тижнів до військових зборів, так, як я мав закінчити військову кафедру і здав екзамени, мене очікували місячні військові збори у військовій частині. Ми з дівчиною зʼїздили у Львів і я гайнув на військові збори. Ми бігали, займалися на турніку, грали у футбол, їли смажену мойву та варене сало, стріляли, їздили на танку, рили окопи, за 40 секунд одягалися і вибігали з казарми по тривозі, займалися тактичною підготовкою, робили маршброски, відточувати стройову, милися під водою зі скважини. Найголовніше, що я не бухав. Був вирішив, що після військових зборів, як повернусь, то продовжу займатися спортом.

Звісно, що то все хуйня. Те, що ти собі надумав, алкоголю похуй (вибачаюсь). Вдома. Знову сірість. Знову пригнічений настрій. Скучно. Я ж казав, я розучився по іншому розслабитися та відпочивати. Світ відкритий, роби що хочеш! Але ж то треба сраку підняти. А тут, щоб зняти тривожність, потрібно просто збігати в магазин. Тоді, я не розумів пасток. Я не усвідомлював, що знаходжуся в порочному колі: алкоголь-тривожність-гасіння тривожності алкоголем і знову тривожність. Коротше кажучи, знову зайнявся самообманом. Я вирішив, що до універу, до початку магістратури залишилося всього півтори тижні. Я повинен цей час відірватися, а потім вже займусь і спортом, і почну ідеально вчитися, і вивчу англійську і знову почну читати…Отже, півтори тижня виставлявся всім своїм друзям та знайомим, за свою лейтенантську зірочку.

Почався універ, мав намір виконувати те, що пообіцяв. Перший тиждень навчання, жодної пари не пропустив, все слухав, домашки виконував. Під кінець тижня став такий «зайобаний», авжеж «втомився». Задор пропав. Почала зʼявлятися тривожність. І знову мені здається, що будні - сірі а вихідні, що на носі, щось світле та хороше. Як так можна жити, коли ти постійно чекаєш якісь дні та не живеш зараз? Я так жив і мені здавалося, що вихідні все змінять. Ні, вони не змінили. Мені все одно здавалося все сірим та сумним. Тут потрібно було звертатися до спеціаліста але про таке у мене і близько думки не було. Тим паче, я знав, що мені потрібно. Усе змінити міг тільки алкоголь.

Якби ж я знав, що то буде точка біфуркації.

Я напився в пʼятницю, потім так само провів вечір суботи, а у неділю, коли прокинувся почав похмилятися, а далі мої дії, плавно перейшли в чергову пʼянку і потім я не пам’ятаю. Роздуплятися почав тільки у четвер. То був перший у моєму житті запой…