Серцем країни є не столиця,
Ворогу народ не буде кориться.
Народ той незламний у крові стоїть,
Мати продовжує мертвого сина леліть.
Схилилася вона над ним, як калина,
І гірко шепоче: «Вільною буде Україна,
Місія була твоя надзвичайно важлива,
Але вбила тебе ракета рашиста».
Під завалами квартири чути крик,
То немовля захищене частиною материних крил.
Крила ті — то є мати, яка закрила дитя собою,
Яке виросте і буде боротись з тією клятою ордою
За смерть матері, яка віддала своє життя,
І після цього, якась тварюка не відчуває каяття,
І люди гинуть, кожен день кладуть свої життя!
«Какая разніца» — є такі кадри,
Нехай вирушають вони у останні свої мандри
До тих, хто прийшов їх «визволяти»,
І тепер запитайте себе, чи є у кожній родині живі батько чи мати?
Мова одна — українська, державна.
Була ця істина відома всім здавна.
За мову нашу нищать нас не одне століття,
Культура, музика, література, і нове покоління,
Воно має розуміти всю значимість цього,
За яку ціну виборювалось воно.
Ми маємо стати всі разом за своє,
Щоб ніхто не прийшов і не сказав: «Існувати це не має».
Відчує та гниль весь біль від клинка,
Український народ здолає ворога.
17.06.2025. Автор «Kurbaso».
