РЕЗЮМЕ. Селекцію озимих самозапильних рослин з невеликою або середньою висотою стебла ініціювали у 15 популяціях культурного жита. Протягом перших двох років було зафіксовано близько 8,8% насіння на одному самозапиленому колоску. У інбредних сімействах S2 спостерігали самозапилення у діапазоні від 0 до 73 зернин на окремий колос, і висота рослин складала від 76 до 115 см. Реакція на селекцію та генетичне удосконалення у процентному вираженні середнього числа характеризувало сімейства S3 щодо одного циклу селекції. Зразки ДНС-ПААГ продемонстрували дві основні смуги протеїну для високомолекулярних секалінів жита – одна х-субодиниця з повільним рухом, виражена як 2r, 5,2*r і 5,3r, і друга у-субодиниця з швидким рухом, виражена як 6r, 6,5r, 7r і 9r. Що стосується алелів у локусах Glu-R1 та Gli-R2, 9 нащадків продемонстрували генетичну гомогенність у білках, що супроводжувалося низькими коефіцієнтами зміни висоти рослини. Високомолекулярні комбінації 2r (окрема смуга) і 5,3r+7r були визначені як нові субодиниці секаліну. 75K γ-секаліни, кодовані у Gli-R2, складалися з алелів a, b, c для субодиниць d1, d2 і t1, відповідно. Результати продемонстрували, що чотири, з-поміж усіх, нащадки самозапиленого жита є гомогенними генотипами, і їх можна використовувати як інбредні лінії у подальших генетичних та селекційних експериментах.
Ключові слова: жито, інбредні лінії, висота рослин, дата колосіння, самозапилення, секаліни, Glu-R1, Gli-R2