#leontovych

Це місто Покровськ, Донецька область, Україна🇺🇦

До повномасштабного нападу руССкіх🇷🇺💩🤮💩🤮💩🤮💩 терористів мешкали 60 000 українців.

В Покровську був написаний Миколою Леонтовичем всесвітньовідомий музикальний шедевр усіх часів та народів "Щедрик".

Більшість людства знають цю мелодію під назвою "Carroll of the bells"

This is the city of Pokrovsk, Donetsk region, Ukraine🇺🇦

Before the full-scale attack by Russian🇷🇺💩🤮💩🤮💩🤮💩 terrorists, 60,000 Ukrainians lived there.

In Pokrovsk, Mykola Leontovych wrote the world-famous musical masterpiece of all times and peoples, "Shchedryk".

Most of humanity knows this melody as "Carroll of the bells"

Висновок: росіяни - кончені ПІДАРАСИ

Volodymyr Viatrovych

Нині-завтра ця пісня Миколи Леонтовича звучатиме по всьому світу. Цей текст про його твір, який ніхто не почує.

Пісня. Вже ранок? То він таки заснув. Попри вечірню тривогу, сон був глибокий і приємний. Багато світла і музики. Хор знов співав "Щедрика", зривав захоплені овації публіки. А потім була ще одна пісня і зала ошелешено мовчала. В очах кожного з присутніх світився захват. Саме про неї він мріяв відколи почав творити. Вона була прекрасна і він чітко пам'ятає її, кожен рядок, кожну ноту. Ця великодня веснянка досі звучить в його голові. Він може хоч зараз її записати. Треба зробити це негайно, щоб подарувати цю красу світові. О, він певен пісня затьмарить навіть "Щедрика"... - Вставай давай! - перебив захоплені думки грубий голос. Кричав чоловік, вирячивши на нього сірі очі. Страшнішим за шалений погляд було хіба дуло рушниці, спрямоване йому в груди. Сон миттєво зник, пригадалася причина вчорашньої тривоги. Нею був саме цей чоловік, який увечері постукав у двері батькового дому. Господар, в якого досі сила виховання переважувала звички, які гарантували безпеку, впустив незнайомця в хату. Той був напідпитку, хатнє тепло після зимового вечора налаштувало гостя на балакучий настрій. Від почутого тривога охопила вже не лише його, а усіх - батька, мати, сестру. В нього все похололо всередині, коли почув оте незнайомцеве "я в ЧК работаю". Той тим часом вів далі про свої подвиги у боротьбі з "петлюрівськими бандами", про завдання із нищенням їх отаманів. "Значить не по мене, - з полегшенням подумав тоді він, - принаймні цього разу". Ніхто з присутніх не підтримував розмови, та це не заважало балакучому чекісту не змовкати кілька годин. Врешті батько, помітивши позіхання непроханого гостя, запропонував вкладатися спати. - Ляжете з Миколою в кімнаті, мати постелить. На щастя там чекіст не продовжив балаканини, а майже миттєво заснув. Микола почав заспокоюватися і міг тепер думати про "Русалчин Великдень" - нову оперу, над якою працював. А за кілька хвилин, попри набридливий храп чекіста і попередні переживання, провалився в глибокий сон, який протривав до ранку.

Before it was “Carol Of The Bells”, it was this.  Here in a recording from 1922, nineteen-friggin-twenty-two, with the Ukrainian National Chorus under Alexander Koshetz (or Oleksandr Koshyts). 

 Koshetz was the man responsible for popularizing this, in concerts of record-setting attendance.  He toured through the United States and Canada performing it, thus inspiring its English-language adaptation.  What you hear here (here, hear!) was performed only six years after it was first arranged by Leontovych—the year after his death at age 43.