#katycycleoflives

Лідія ділила з Кеті кожну вільну хвилину поза робочим днем, намагаючись проводити з нею якомога більше часу, поки та ще маленька. Чи могла існувати пам’ять реінкарнації, що шепотіла: зроби все інакше, зроби все краще ?Скоріше так ніж ні, адже Лідія старалася.

∞

Lydia shared every free moment outside of work with Katy, trying to spend as much time with her as possible while she was still little. Could there have been a memory of reincarnation whispering: do everything differently, do everything better? More likely yes than no — Lydia was trying.

Вони обидві були щасливі. І хоч Кеті могла лише лементувати, її погляд був сповнений розуміння: цього разу все інакше, і нарешті є шанс. Шанс на те, що цикл не закінчиться фіаско. Проте… десь на задвірках інтуїції щось усе ж свербіло , мов маленький опік від дроту, що заіскрив і впав на шкіру. Невидимий, проте відчутний ще довго після інциденту. Такий, що фантомно повертатиметься знову і знову. Якби ж то вона могла говорити й запитати у Лідії, чи та теж це відчуває.Чи бачить…

∞

They were both happy. And although Katy could only cry and babble, her gaze was filled with understanding: this time, things were different, and at last, there was a chance.

A chance that the cycle would not end in failure.Yet… somewhere at the edge of intuition, something still itched like a small burn from a wire that sparked and fell against the skin.

Invisible, but felt long after the incident.The kind that returns again and again, phantom-like.If only she could speak and ask Lydia whether she felt it too.

Whether she saw it…

І чи те що вона бачить , а вірніше кого вона бачить … є добрим чи злим знаменням

∞

And whether what she saw or rather, whom she saw… was a good omen, or an evil one.

Того року зима була достобіса холодною. Вперше за такий довгий час кам’янисту землю почав укривати солідний сніговий покрив.

Для Лідії це перетворилося на рутинне відкидання снігу: вдень він танув на сонці, вкриваючи все навкруги льодяною кіркою, а вночі знову порошив пухнастою білизною.

:☃︎꙳•❅

That winter was bitterly cold.For the first time in what felt like ages, the rocky ground lay buried beneath a heavy blanket of snow.For Lydia, it became a routine of shoveling ,by day the snow melted under the pale sun, sheathing everything in a fragile layer of ice, only to return overnight in soft, powdery silence.

Для Кеті ж це була забава, наче свято зими вирішило затриматися й оселитися в їхньому гніздечку, як і той привид, якого бачила тільки вона.

For Katy, though, it was a delight.As if winter itself had decided to linger and settle into their little nest… much like the ghost only she could see.

Her first little secret

Привид, що мовчазно був присутній у їхньому домі. Спостерігав. Допомагав. Охороняв. І це був секрет, про який знали лише двоє. Її маленький, дитячий ,перший секрет.

A ghost that remained quietly present in their home.Watching. Helping. Guarding.And it was a secret known only to the two of them.Her small, childish, very first secret.

:☃︎꙳•❅

‧˚꒰🐾꒱⋆

One of the quiet privileges of life in Copperdale was that you could keep a cat without much trouble. Little Katy adored them though, it must be admitted, Lydia… not so much. The first cat appeared almost by accident. Crystal stayed for life after Katy scratched her behind the ears just once.

Потім, однієї холодної зимової ночі, прибився Масік — рудий кіт, що любив полювати на пташок і часто приносив гостинці. Лідія знайшла в цьому хоч якісь плюси, щовечора знаходячи подаруночки на ґанку.

Then, on a cold winter night, Masik found his way to their doorstep a ginger hunter who loved chasing birds and often left little “gifts” on the porch. Lydia chose to see the upside.

Третя кішка, Мей… Лідія помітила її лише на третій день і, звісно, не могла вигнати надвір, коли Кеті дивилася на неї своїми маленькими дитячими оченятами.

The third cat, May, went unnoticed for nearly three days. But how could Lydia send her back outside when Katy looked at her with those small, pleading eyes?

Отже, з часом це котяче сімейство ще й розширилося на двох кошенят , плід котячого кохання Мей та Масіка.

In time, the feline household grew by two kittens the inevitable result of May and Masik’s romance.

І, можливо, всі в тому домі були б щасливі… та лишень Крістал чомусь часто тікала з дому.

Perhaps everyone in that house might have been perfectly happy…

if only Crystal hadn’t developed the habit of running away.

‧˚꒰🐾꒱⋆

݁☾𖤓. Того дня її життя почалося знову. Чи то було прокляття, чи ж бо дар, але вона переродилася ,знову. «Вкотре?» запитаєте ви. На це питання не знають відповіді навіть самі Мойри. Можливо, втретє, а може й у тридцять третє. Вона починала цей шлях знову і знову: старт був різний, та фінал завжди один… повне забуття.

А потім усе спочатку.

Щось наче тримало її на місці, не даючи сил рухатись далі. Щось настільки ефемерне, що вона не могла підібрати вірний молот до тих невидимих ланцюгів, аби розірвати їх.

Цього разу вона переродилася такою юною, що її фрагментована памʼять майже стерлася.

«Чи це прокляття?» — могла б подумати вона, але вона занадто юна аби думати про таке.

Як і не могла знати, чим цього разу закінчиться її подорож. Можливо, вона нарешті розірве замкнуте коло, або ж знову прирече себе на чергове переродження та пошук одвічних питань на кшкалт «як скласти докупи всі ці скрижалі буття»

Вона ще не встигла здійняти маленької голівоньки, проте у долі вже були на неї власні плани. Наче туман забуття приховував від дівчинки її сімейну таємницю — ту, що чорною міткою викарбувана в її днк.

݁☾𖤓.

“scattered tablets of her being”

{eng}

That day, her life began anew. Was it a curse, or a gift? Either way, she was reborn. Again.

“How many times?” you may ask. Even the Moirai themselves have no answer. Perhaps it was the third time… or the thirty-third.

She had walked this path over and over again….the beginning always different,but the ending always the same:complete oblivion.And then, it all began once more. Something seemed to hold her in place,draining her strength to move forward. Something so ephemeral that she could never find the right hammer to shatter those invisible chains. This time, she was reborn so young that her fragmented memory was almost erased.

“Is this a curse?” she might have thought had she been old enough to think such things.

Nor could she know how her journey would end this time. Perhaps she would finally break the circle, or once again condemn herself to another rebirth and the eternal search for answers, for a way to piece together the scattered tablets of her being.

She hadn’t even lifted her tiny head yet, and already fate had plans of its own. As though a fog of forgetting was hiding from her a family secret one etched into her DNA like a black mark.

…ready to explore the world, one step at a time\

Того дня було холодно, і хурделило. З самого ранку Лідія готувалася до цього дня, аби влаштувати скромне, проте тепле свято, лише для них двох. Той день був особливий.Того дня вона стала на рік дорослішою.

· Ⰶ ·

That day was cold, with snowstorms swirling outside.From early morning, Lydia had been preparing for it, a modest but warm celebration, just for the two of them. And on that day, she became a year older.

˗ˏˋAnd on that day, she became a year older 🍭 ˎˊ˗

Вона розвивалася дуже швидко , завжди була розумничкою. Можливо, Кеті вже набридло перебувати інфантом. Можливо, вона просто хотіла якомога швидше стати самостійною. А можливо, їй просто було нудно, або ж вона взяла все, що могла, з цієї вікової категорії.

Час рухатися далі…

݁☾𖤓.

{eng}

She developed very quickly always a bright little mind. Perhaps Katy had grown tired of being an infant. Perhaps she simply wanted to become independent as soon as possible. Or maybe she was just bored or had already taken everything she could from this stage of life.

݁☾𖤓.

It was time for the next chapter\

Життя Лідії та Кеті не спинялося ні на мить. День за днем вони знову й знову проживали один і той самий цикл: одна матері, інша доньки. І хоча інколи Лідія й припускалася помилок, наприклад, забуваючи Кеті десь буквально на кілька хвилин, і то всього раз чи два, цього разу їхнє життя було сповнене любові.

❅*⋆

Lydia’s and Katy’s lives never paused for a single moment. Day after day, they lived through the same cycle again and again: one as a mother, the other as a daughter. And although Lydia sometimes made mistakes — like forgetting Katy somewhere for just a few minutes, only once or twice — this time their life was filled with love.

✎ ̼ these days to remember

Холод залишався лише за вікном і в минулому.

❅*⋆

The cold remained only outside the window — and in the past.