То були теплі, здебільшого теплі, травневі дні. Удень повітря нагрівалося, і літо відчувалося на кінчиках пальців, наче ти його утримуєш, та все ж надвечір воно вислизало з рук, і весняна прохолода огортала крони Мунвудського лісу.
They were warm days.Mostly warm.By noon, the air carried the promise of summer. You could almost feel it resting on your fingertips, as though you could hold it there for just a little longer. But every evening, it slipped away. Spring reclaimed the forest, wrapping the treetops of Moonwood in its cool embrace.
Тепле сяйво сонця поступалося, і віддалена хижа потроху починала втрачати тепло, що зберігалося на розпечених черепицях даху чи в прогрітих дошках деревʼяної обшивки.
The golden light of the sun slowly faded, and the lonely cabin began to surrender the warmth it had gathered throughout the day.The roof tiles were no longer hot beneath the evening sky.The wooden walls slowly gave back the heat they had borrowed from the afternoon sun.
Залишені на столику духмяні трави та гриби, що встигли підсушитися на денному сонці, полишені та забуті в моменті, потроху вбирали вечірню вологу та сирість назад. Сутінки, холодне повітря і передчуття ночі огортали все навколо — і живе, і неживе.
The fragrant herbs and mushrooms left drying on the small wooden table had long been forgotten.Baked beneath the daytime sun, they now quietly drank the evening dampness back into themselves.Twilight settled over the forest. Cold air crept between the trees. Night announced itself, wrapping its quiet embrace around everything—the living,and the lifeless alike.
Там, на самоті у своїй хижі, самотня, знесилена Місті спала міцним, проте неспокійним сном, скрутившись калачиком. Їй було байдуже, що тепле сонце вже сідає за обрій. Вона не думала тоді про залишені на столику трави, не переймалася можливими наслідками сну на холодних дошках старої хижі. Вона була виснажена і, певно, пробудившись, навіть не згадає, що спить уже добрих дві доби. Не пригадає, скільки кілометрів пробігла, перш ніж знесилено впасти, ледь переступивши поріг. Новоспечені вовкулаки ніколи не памʼятають перших ночей після перевтілень, але чомусь завжди памʼятають, як міцно їм спалося.
There, alone in her little cabin, Misty slept.Curled into herself, exhausted beyond words, she drifted through a deep yet restless sleep.She didn’t care that the last warmth of the sun had already slipped beyond the horizon. She didn’t think about the herbs she’d left behind on the table. She didn’t worry about sleeping on the cold wooden floor of an old cabin. She was simply too exhausted. When she finally woke, she wouldn’t even remember that she had been asleep for nearly two full days. She wouldn’t remember how many miles she had run before collapsing just inside her own front door.
.\ Newly turned werewolves never remember their first nights after the transformation.
For some reason, though… They always remember how deeply they slept.
dededos
germansingergirl
gummygunk
yousharknotpass
romaincrisis