#fckputin

Мені так…ох, не можу передати словами. Зразу сльози навертаються.

Тато сьогодні вдень набрав мене. Я йому як завжди швидко відповіла, що зайнята і передзвоню десь через годину. Промовила і миттю забула про обіцянку. Пройшла година, я закінчила зум, приготувала вечерю. Ще одна ― поїла, переглянула новини, відпочила. Ще одна ― підключилась до наступного зуму вирішувати справи проєкту. І він знову мені подзвонив. Сказав, що зайде на дві хвилинки. А мені від того недобре стало, чомусь ком у горлі піднявся. Я ж продовжила робочу зустріч. І тут він заходить у квартиру….

…і каже, що їде завтра зранку контракт підписувати. 

А я ще хіхікнула перед цим, що він так загадково виглядає, ніби кодуватись поїде. 

Господи я й не уявляла як це боляче дивитись на батька обіймати його бачити як він плаче і думати: хоч би не востаннє хоч би не востаннє!!!

Putin may reside at Finland's doorstep, but there certainly is no "tervetuloa" welcome mat here! Far from it, as demonstrated in demonstrations around Suomi this weekend, and Vlad dares not set foot here.

Одна спікерка з Projector рекомендує піти таким шляхом: 1. налаштуватись на результат (не думати про проблеми); 2. звернутись до свого минулого досвіду (наприклад, що ми напрацювали за час ковіду); 3. звернутись до людей. Взагалі це була розмова психологині на тему «Як змінити ступор бізнесу на ріст?». Мені зайшло. Після цього я весь час думала про те, що я закопуюсь у себе, віртуальну реальність, ховаюсь від людей, що навіть лекція в зумі зі включеною камерою стала великою перемогою, що я відтягую роботу власного проєкту через своє затишшя. А ще я відмітила, як приємно пити пиво з родиною й обговорювати смішні речі...і що сказати комусь, що в мене все йде по пизді і я втрачаю контроль над своїм життям, це ок.