---

I left Munich today and it was horrible. This city had become my second home and I loved it there. I've said this to many people and no one agrees, but it reminded me of an older version of Brisbane. 

So Kev and I got on the train to Düsseldorf, the six hours we were sitting on that train flew by. German countryside is beautiful but changes so quickly. We were suppose to be swapping train at Mannheim on the way to Düsseldorf but our first train had been late, so the man that was checking tickets let us stay on, as it was going there anyway. 

When we got to Düsseldorf we had to find the Eurolines office which was a complete mission. Finally locating it we decided to find a supermarket to get some snacks for the bus ride to London. Walking around a city with massive backpacks on is not the funnest thing. Though if you make it look like you're lost people will come ask you if you need help. Good ol' germans. So we found a supermarket, grabbed as many cans of pringles as we could carry - the best travel snacks, i have no idea why - and walked back to the Eurolines office. 

The rest of the day was pretty uneventful. Kev and I watched a Rooster Teeth podcast for the first hour or so then fell asleep. 

I woke up when we reached Antwerp, then again in Brugge, and again in Lille. Then it was on the Calais. We finally got wifi after not having it all weekend, I had several worried messages from my family on my facebook. Got time to quickly upload a couple photos then we were back on the bus and headed to London. 

Все погано. Дуже. Прокинулась з відчуттям, ніби зовсім не лягала. Але то таке, я вже звикла. Купа сьогоднішніх проблем зробили мій день нещасним плагіатом всіх попередніх. Мій паршивий настрій гриз мене півдня. В таких випадках я завжди вмикаю плеєр і він погоджується рятувати мене від реальності. Але, якби зараз він випадково потрапив до моїх рук, я б зі всіх сил в когось ним кинула. Моя дурнувата натура і цілковита відсутність сили волі панічно переконують мене в тому, що з цим треба щось робити і обзивають мене вар'ятом. Вони праві. Є такі речі, за що я себе ненавиджу. І, цілком можливо, в цьому був би якийсь сенс, якби все вирішилось само собою. Але так не буде. Синдром безпідставного марнування часу, який проїдає мене зсередини, може вилікувати тільки наявність здорового глузду. В такому випадку я безнадійна. Киньте в мене камінцем. Як співав Хливнюк, "зупиніть на світлофорі планету, я вийду..."