з кожним днем стан все гірше та гірше. я жахливо втомилась від всього, від новин, від подій в світі, від темряви, холоду, страху за життя своїх рідних, за своє життя. мене починають все більше переслідувати погані сни, які на диво здаються мені кращими за реальність, і я не можу від них прокинутись (або не хочу). мене почали переслідувати панічні атаки при кожному звуці сирени чи вибуху (буквально три дні тому вилетіли вікна на балконі від вибухової хвилі), при кожному вигляді зруйнованого будинку, чийогось зруйнованого життя.
думки про майбутнє пливуть в нікуди, мрії про кохання, про сім'ю, про спокій, про буденність... читаю, спостерігаю, як люди живуть своє звичайне спокійне життя, і мене починає накривати. чому ми страждаємо, чому ми.
я так хочу вірити що далі все буде добре, та це просто жах. мене починає зжирати зневіра та втома. і це страшно..