¿twuraug?

ive been drawing half the night for the second day in a row, and its currently 5 AM as im writing this post.

ive been gone for quite a while because of the damn university, a mountain of overdue assignments, zero motivation, zero energy, and that lovely feeling of losing interest in things that used to bring me joy. im still working through those assignments, so unfortunately there wont be any regular posting for now.

first - lately ive noticed that i enjoy drawing traditionally more than digitally. its much harder than digital art, where you can basically change anything at any stage of the process, but... i dont know. ive just been feeling more drawn to paper recently.

second - ifinally finished watching "our flag means death', and it hit me hard. really hard, if im being honest. it also pushed me into even more reflection than i was already doing before. if i have the energy, id like to draw more fanart for it.

im still really sad about izzy's death, and i also find some reflection of myself in blackbeard. i dont know. maybe someday ill write a proper post about it if i have the energy and if the thoughts feel worth sharing.

sometimes it feels like the ground under your feet is not solid. like everything around you is changing so fast that you dont even have time to process it.

when something you love stops bringing the same joy as before. when you are forced to move to a different place. when you lose someone close.

in those moments it can feel like you wont be able to stand it. like everything you were holding on to has disappeared, and you are about to fall. it feels like this change will leave a deep wound in your heart forever. maybe it will.

but alongside external changes, something shifts inside us as well.

you start doing something new, something you never touched before because you thought it wasnt “yours”, and you end up liking it, getting better at it day by day. you slowly get used to a new place, you find your favorite corners where you walk every week. you dont forget that person – you still remember them – but you learn how to live without them, how to slowly move forward and meet new people, not necessarily as replacements, but as someone who can understand you and support you in difficult moments.

when it feels like everything is falling apart around you, sometimes it is better to let go, to allow it to happen. we cannot remain who we were yesterday, and we are already no longer who we will be tomorrow.

and that is not bad. that is just life. everything has changed, and you will be able to adapt.

коли я думаю, шо смерть занадто близько у моменті, та тремтіти від страху, чи забагато далеко, шоб дотягнутися, коли є неспроможна потреба.

припинити виправдовуватись за кожен крок людям, шо на це не заслуговують, та зрозуміти власні почуття та бажання, шо не нав'язує суспільство.

коли вибір між першим й другим не змушує відчувати постійну провину та ненависть до себе.

я бачу пустими очима в дзеркалі власне, але не своє обличчя, та вагаюсь всупереч бажанню ніколи не підіймати очі та накласти руки.

im trapped in something i cant escape, because its inside me. in my head, ive climbed everest, yet i still cant make myself do the simplest things. i feel like im drowning, but i cant fully sink – or swim back up either. i dont understand what i want, or why i want it. and most of all, i dont know what im supposed to do with it once i get it.

пам’ятаю, як мати слухала його пісні в машині, записані на диску. згодом їх перенесли на флешку. з дитинства я знаю багато його творчості напам’ять, але, перебуваючи в окупації та вперше почувши пісню «Сам собі країна», я відчув, як щось усередині обірвалося. і, попри те що не планував плакати, мене прорвало на сльози.

знадобився час, щоб не просто чути й розуміти рядки пісні, а й відчути їх на собі – коли, вивчаючи іноземну мову, я мріяв про переїзд в іншу країну.

про Скрябіна можна говорити безкінечно: про всі його пісні (як гурту «Скрябін», так і проєктів «Андрій Кузьменко» та «злий репер Зеник»), життя, політичні помилки, культові шоу – і далі, і далі.

ця людина – хоча я ніколи не був знайомий із ним особисто – стала для мене однією з тих, хто сформував мене як особистість. І я вдячний йому за це.

соу, трохи несподівано для мого каналу, але маємо ось це – Юрій Іванович Чуйко та Василь Петрович Голобородько з серіалу «слуга народу». пам’ятаю, як він тільки вийшов, і як я дивився взахльоб усі серії підряд. шо було, то було. тоді все здавалося інакшим, а під час перегляду я багато чого не розумів або не надавав належної уваги. але, переглянувши нещодавно, мушу сказати, що це справді було непогано. може, навіть більше ніж просто «непогано» – особисто для мене, бо багато тем зачепили мене за живе й змусили замислитися. тоді я дивився на це як на смішну комедію, зараз – як на трагедію.

але, між тим, намалювалося ось це. почнемо з того, що планується ще низка робіт, до яких я сподіваюся таки дістати руки й намалювати їх.

до чого тут лис? як на мене, Юрію Івановичу дуже пасує ця тварина, особливо сірий лис, який ще й уміє лазити по деревах, а на вечерю йому може стати буквально що завгодно.

lately, i cant seem to find the energy to write long posts – or to write anything at all. even forcing myself to squeeze out a few meaningless sentences under a post already feels like a big deal.

ive been rethinking my views on life. i draw when i have time – but i rarely do. and when i finally do, i have neither the energy nor the motivation.

hopefully, once im done with finals, ill have more time to stay at least somewhat consistent on social media and actually bring some ideas to life.