бо це твоє прокляття чи дар,

схоже на довгий відрізок життя.

Знову душу розтягують на гнучкість, споюючи солодом з гіркуватим післясмаком.

І кидаєшся з полум‘я у крижану воду,

у пошуках кімнатної температури.

Від жінки до жінки,

Від сну до уяви.

Несеться без цілі, не знаючи напрямку,

Кочівник у власності якого лиш саморобний намет і запальничка.

Ось лежить кусень вчорашньої

Там трішки підгнивша

Перелякана, як дика тварина, яку закрили в клітці

Тут тільки нова народилась, повна мрій і бажань

А ця квола як хвора пташка, що не може полетіти

Жодна неідеальна

Кожна різна

Твоя моя їх

Гравці і правила не повторюються

Якось останнім часом не пишеться, навколо відчувається минучість усього. Тільки насмілишся торкнутися чогось як воно вмить може перетворитись на порох. А коли здається, що от-от буде епогей історії, вона стихає, повільно осідає на дно, як той корабель перевантажений усіляким непотребом.

Слова, що мовчать так довго,

як малі птахи,

які чемно чекають на виліт з гнізда.

Розгубила своїх птахів, розтратила свою любов, розвіяла мрії на протязі в арці біля Бугу.

байдуже яким цвітом.

І передай, що кожного ранку вірю,

але із заходом сонця зневірююсь.

Передай, що гербарій зібрано,

Усі види осінніх журб ховаю під серцем.

за два

встане сонце.

і заграє хтось нам до танцю.

за ніч, за три -

золотий пил.

М'ята і меліса от-от почнуть витати в повітрі кухні.

В його гербарії листя найрідкісніших дерев.

Привезені із Далекого Сходу і Заходу, із прерій, із того ліску, в якому ми дітьми грались.

Ти ловив моїх сонячних зайчиків,

Надсилав мені збірки пісень

Але наливався сором, коли ми залишались наодинці.

Дитячі чисті погрішності,

Перша викристалізована любов.

Осінь лагідно бере в свої холодні обійми, вмикаються старі добрі треки, які повідомляють важливу емоційну інформацію.

Все навколо інше, навіть довжина мого волосся, але здається, що так було завжди.

Переховуюсь в театрах, на літературниках і концертах, розчулююсь і надихаюсь тим осіннім пропаленим повітрям.

Шукаю в собі, бо в кожному з нас цілі міста, всі слова, імена, дати, вся любов.

Мій скарбе, чи бачиш ти мене там на глибині океану?

В мені розлитий аквамариновий спокій, такий, який відомий тим хто вже по ту сторону берегу.

Мій скарбе, чи чуєш ти, коли я нишком в голові думаю про тебе?

Чи бачиш ти який пустий цей світ?

Чи пам'ятаєш ще нас?

Я перегортую сторінку,

Зі всіх сил, направду!

Але та сторінка ніби вилита з якогось рідкісного металу.

Маю серце, і дивлюсь серцем.

Бачу як зароджується щось нове,

І як з лементом закінчується епоха.

Бачу наскільки низьке те, що видають за високе.

Бачу скільки нещирості в тих кому довіряла.

І сьогодні мені байдуже,

От ви ділите вузький диван у вітальні,

Подих важчає

Тіло отримує сатисфакцію

Душа десь літає

Розум нагадує, що ти боїшся довіряти.

Того вечора ти просиш його піти у дощ, бо так буде краще.

Ти вже знаєш, що не обійматимеш його до ранку.

Той чоловік, який втратив здоровий глузд десять осеней тому, через кожних три дні грає на гармошці під будинком.

В когось викликає усмішку його гра, когось дратує, а хтось просто проходить повз.

Я часто думаю, а якою була його участь?Звідки він бере свої мелодії, які переносять мене у Дикий Захід?

Примара сіла у пустій кімнаті,

Опустила мої втомлені повіки,

Залоскотала душу і вкрила пеленою серце.

Примара заспівала мені колискову, якою заколисують мертвих.

Інколи увісні вона підставляла мені люстерко, щоб показати "завтра", і я прокидалась з страхом.

Дивуюсь собі як колись були речі і ситуації, про котрі я казала: "ні, це точно не про мене, я так не зможу/зі мною такого не буде", але минали дні, минали ночі і воно ставалось. Спочатку одне, а потім інше. Ставлення до багатьох речей змінилось, і "я п'ятирічної давності" мабуть дуже здивувалась би дізнавшись "себе теперішню" не знаючи оцих 5 років.

Я вірю, що абсолютно кожна подія, людина, розмова, погляд нас змінює, і ми - це наче субстанція унікального досвіду, вражень і думок, власних чи почерпнутих звідкись.

І мабуть варто подякувати кожній людині, що була чи є в житті, кожному хто привніс в тебе якісь добрі чи погані риси, хто відкрив щось нове, перернув світ чи навіть навчив тішитись банальним, а хтось навіть не усвідомлюючи того вберіг життя.