Charivnyk

— Дуже смішно! З яких пір у тебе в кімнаті студія для в'язання?

З Тамзі вирвався лише глухий смішок. Він продовжував дивитися як твої пальці відчайдушно намагаються розплутати вузли на нитках, як поступово твої рухи стають різкими й нетерплячими від дратування, що в тебе ніяк не виходить вивільнитися з них. Як би Тамзі не захоплювався видовищем перед собою, він не міг цілий вечір просто дивитися на твої марні спроби.

— Тобі допомогти?

Із безнадійністю ти облишила плутанину на собі й змирилась з усім.

— Так.

Тамзі ніби по команді встав і опинився перед тобою. Присів на підлогу поруч й обережними рухами почав розплутувати нитку, одну за одною.

З плечей...

Його зосереджений погляд слідкував за напрямом кожного переплетення. Вправні руки легко знаходили потрібну нитку, потягнувши яку, по черзі розплутувалися вузли.

З талії...

Ніхто краще за Тамзі не розбирався в цьому. Він знав, що поспіх лише завадить задоволенню, тому тільки й робив, що розтягував кожен момент, а точніше вузлик, щоб насолодитися ним сповна.

Навмисно або ні, але його пальці злегка торкалися твоєї шкіри. Знову він це робить. Знову змушує відчувати ці емоції, але котрі так сильно тобі подобаються. Ви не були в романтичних стосунках. З тих пір як ви познайомилися, ви досить швидко зблизились і це стало початком міцної дружби. Проте було між вами щось, що ви одне з одним не обговорювали, але вам обом це подобалось, як оті моменти із заграванням, перекиданням поглядів та навіть те, що відбувається прямо зараз. Це "щось", не виражене словами, змушувало відчувати нечувану піднесеність при кожній зустрічі, тріпотіння всередині.

До того часу Тамзі вже перемістився тобі за спину. Ніби хижак, який помалу обходить свою жертву, що довірливо ступила в його лігвище. Верхня частина твого тіла була майже розплутаною. Аж раптом ти відчула, як нитка на руках затягнулась. І вони опинились в тебе за спиною. Ти спішно повернулась до Тамзі обличчям:

— Гей! Ти взагалі допомагаєш мені?

— Вибач, не стримався. Ти виглядаєш такою безпорадною, коли уся зв'язана.

"Ще й так солодко посміхається. Негідник".

Не те, щоб нитка завдавала дикого дискомфорту, радше сковувала твої рухи. Вона не була тонкою. Навпаки, досить м'який, товстий матеріал дозволяв елястично обгорнути твої зап'ястя. Прямо як спиці, які нитка так само гнучко обвивала, знаходячись під повним контролем в руках у Тамзі.

Він ніяк не міг намилуватися своїм витвором:

— Я так давно хотів зв'язати тебе, але мені занадто подобалась наша маленька гра.

Хоч ти й була дещо розгублена від свого теперішнього становища, але це не завадило тобі поглумитися з нього:

— Твоя симпатія до мене була зрозуміла ще з самого початку.

— Аж настільки? Ну, тоді думаю, що нема сенсу приховувати щире кохання, — Тамзі перевів погляд нижче й додав: — Ще ноги.

— Теж зв'яжеш?

— Ні.

Щось не так. Це змусило тебе напружитись. Щось було незвичне в його голосі. Занадто просто для Тамзі зв'язати руки, але залишити вільними ноги.

Через повну зосередженість на розплутуванні решти нитки, з-під його опущених вій не було видно очей. Ти не могла зрозуміти його думок і, відповідно, його бажань. Через що ти й залишалась в повному невіданні що станеться далі.

— Ось так, — Тамзі відклав подалі акуратно замотаний клубок ниток. — Думаю, краще буде продовжити на ліжку.

Він допоміг тобі встати з підлоги і всадив зручно на своїй охайно застеленій постелі.

— Сподіваюсь, ти не будеш проти... деяких пестощів?

На твій запитальний погляд Тамзі лиш підсів ближче й почав плавними рухами розстібати комір твоєї сорочки, за яким виднілися ключиці. Його пальці повільно переходили від одного ґудзика до іншого, заводячи ніби в гіпнотичний транс. Розправившись з усіма застібками на одязі, Тамзі приспустив тканину нижче плечей, оголюючи твої груди.

— Не раджу намагатися виплутатись. Нитка реагує на кожен твій рух. І з кожним вона буде тільки затягуватись. Звісно, якщо буде аж нестерпно боляче, то я послаблю її. Не думай, що я бездушна людина. У цьому ж увесь сенс — відчути насолоду, чи не так?

Одним натиском руки Тамзі повалив тебе на спину. Ледь торкаючись, він проводить по твоєму тілу вказівним пальцем, опускаючись плавними рухами нижче, до живота, по якому легенько постукує кінчиками пальців, через які проходять ніби електричні імпульси, що змушують твою шкіру щоразу вкриватися сиротами. Його своєрідний дотик заспокоював і в ту ж мить схвильовував. А пильні очі не покидали твоє тіло. Зрідка вони перетиналися з твоїми, на що Тамзі видавав тільки дражниву посмішку.

За всіма цими відчуттями ти й не помітила, як Тамзі скинув з тебе увесь одяг, що залишився. Ти це зрозуміла, коли відчула, як він підтягнув до себе одну твою ногу та вкусив внутрішню поверхню стегна. Від неочікуваності ти здригнулась, через що нитка тільки глибше ввігналася тобі в зап'ястя. З тебе вирвався здавлений стогін. І він не пройшов крізь вуха Тамзі.

— Мені довподоби, що ти отримуєш насолоду.

Ти скористалася нагодою вільних від ниток ніг і злегка штовхнула Тамзі коліном убік. Як справедлива помста за укус і за нитку, що все ж не настільки боляче здавлює шкіру, але, яка безперервно нагадує про нездатність поворухнутися, бажання доторкнутися до волосся Тамзі, направити його на чутливі місця, на які нема навіть потреби направляти, бо він ніби знає наперед кожну частинку твого тіла. Тим паче, навіть не це тобі не подобається, а сама думка, що після намагання зробити хоч щось з цього, на тебе чекає ще більша скутість, ніби покарання за непокірливість.

— Ах! Мені подобаються пристрасні люди. А ще... — він прошепотів біля твого вуха, — спалах в твоїх очах.

Тамзі нахиляється до тебе, все ще тримаючи твою ногу, і грайливо облизує підборіддя замість поцілунку. Або не хоче робити поцілунок, або в його розумінні він виглядає зовсім по-іншому. Одне з двох. Але дідько, як же ж це збуджує! Його палкий язик мандрує вологими стежками по кожній частині твого тіла, залишаючи час від часу солодкі укуси. Свій десерт на смак він має спробувати від і до та не пропустити жодної крихти.

— Як шкода, що ти не можеш зупинити мене... — його дихання обжигає низ живота.

— Не можеш втекти від мене... — під холодними пальцями, що стискають бока, твоє тіло просто палає.

— Ти вся під моєю владою. Все, що ти в змозі робити — тільки кричати безсоромні звуки.

Язик продовжує дражнити все нижче, гратися зі все більш чутливими місцями. Небезпечно чутливими.

— Не стримуй себе.

Останню фразу він промуркотів прямісінько у твою піхву.

Все твоє тіло пронизує ніби елекричним струмом, від якого ти не втримуєшся і прорізаєш повітря одними голосними. На радість Тамзі. Бо це єдиний спосіб, як ти можеш проявляти себе зараз. Мимоволі ти ще більше розсуваєш стегна. Ти хочеш більшого, ти хочеш повністю віддатися відчуттям. Ти прохаєш його прилинути до тебе ближче, наскільки це можливо. Тамзі бачить це в твоїх очах: твоє бажання. І стиха хихикає.

— Знаєш, чому я залишив твої ноги незв'язаними?

— Щоб я могла ними легко тебе вдарити?

На твою відповідь він щиро розсміявся, а в наступну мить його очі звузились і стало зрозуміло, що зараз не до жартів.

— Щоб ти відчула, що я не тримаю тебе в кайданах. Ти вільна піти. Поки що... Але, судячи з усього, ти не поспішаєш... — він награно висунув язик і ледь торкнувся ним твого найчутливішого місця, — бо залежна від моїх дотиків. Я вгадав?

Від його постійного безтурботно-спокійного голосу в тебе й так туманить в голові, а від цих дражнощів ти готова прямо зараз поринути у забуття.

— Не переживай, я змушу тебе відчути себе королевою.

* * *

— Нащо ти заходила в першу чергу? — раптово спитав Тамзі, коли розв'язував вузол навколо твоїх зап'ясть.

— ...ах! Точно! Завтра збираємось у реєстраційній та відправляємось на завдання. Наказ Семю, — ти піднесла напівонімілі руки до себе, потираючи їх від різкого відчуття поколювання в них. — Твої нитки зовсім збили мене з пантелику...

Не зважаючи на твій дискомфорт, його очі блищали. І усмішка не спадала ще з моменту, як ти переступила через поріг.

— Ну, раз так, тоді підемо. Не підкорятись керівництву не можна, правда ж?

Коли біль трохи вщух, ти озирнулась довкола в його кімнаті, побачила на що вона перетворилась: розкидані речі на підлозі, купа пряжі... Та на думку тобі спадало лише одне питання: "А що він взагалі з цими нитками робить?"

— В'яжу всілякі дрібнички.

Ти аж здригнулась від його слів.

— Якщо ти про це, — він додав і показав в'язаних невеличких ляльок та дармовиси.

Побачивши твої вражені очі, він одразу ж запропонував:

— Хочеш подарую один?

Ти з радістю кивнула, і у твоїх руках опинився маленький дармовис у вигляді мініатюрної ляльки.

— Вважай це своїм оберегом відтепер.

На наступний день у холі потроху почала збиратись група людей, що мала відправитись на завдання. Тамзі, здавалось, як завжди був єдиною сповненою умиротворіння людиною з усіх присутніх. І ніхто б і не подумав, що в його кімнаті витворялося минулої ночі.

Раптом до тебе підійшов Енджін і засипав купою питань про твою нову прикрасу: "Звідки вона? Де купляла? Сама зробила?..."

— Тамзі, ти вмієш в'язати?!!!

Навіть не роздумуючи, Енджін користується можливістю, яка припадає раз на життя, і просить зв'язати Тамзі светрики чи іграшки для своїх дорогоцінних діток. Та отримуючи ствердну відповідь, на радостях підстрибує з вереском:

— Светрики, светрики!

Окрема дяка Некі за цей прекрасний арт, який надихнув на написання цієї роботи 💜 (до якої в мене нарешті дійшли руки завершити її)