#kukoincopen

Спасибі минулій собі, що передбачливо залишила Державний музей мистецтва на наступний раз. За півтори години я змогла пройти лише експозицію данського мистецтва 1800–1900-их років. Взагалі мене цікавили лише картини Вільгельма Хаммерсхьоя, але є ще кілька художників, чиї картини захоплюють. Це:

1. Ejnar Nielsen «Сліпа дівчина читає». Тут виділено три фрагменти: книга, обличчя та тепла смужка позаду фігури. Книга випромінює холодне біле світло. Це сакральний предмет, який осяює оточуючий простір, дає можливість діяти, а отже існувати. Саме тому так відрізняються застигла воскова маска лиця та долоні, переповнені життям. Смужка позаду ж відділяє інтимний простір героїні, де вона у цілковитій темряві перебуває один на один зі своїм просвітленням, та інший світ, світ зрячих людей, яким складно орієнтуватись без теплоти лампи.

2. Ejnar Nielsen «Чоловік і жінка». Спершу мені здалось, що Нільсен зобразив Єву та Адама, але картина називається «Чоловік і жінка». Трикутник з вписаним колом, розташований над головами людей, ще з античності несе символіку поєднання матеріальної форми та Вічності. Прямі лінії штори розділяють жінку і чоловіка, що повернуті в різні сторони і не мають жодних почуттів одне до одного. Вони ніби стоять на показі. Самі тіла зображених — побудовані на анатомії живої людини, а не як у канонічних біблійних сюжетах. З іншого боку, тіла випромінюють вже знайоме холодне світло, повертаючи до думки про сакральний об'єкт. Мені здається Нільсен говорить про матеріальність, вмирущість людини як окремої одиниці, але водночас — Вічність Людини...людства! Художник показує нам живих осіб, без прикрас, пафосу та зайвих метафор. Це ми. Це наше начало. Це наші тіла.

3. Edvard Munck «Робітники повертаються додому». Якщо чесно, цю картину я примітила спершу за прізвищем художника, а далі вже звернула увагу на сюжет. Характерний почерк Мунка відображається у позах персонажів, фігурах. Так, на фотографії, де динамічний об'єкт змазаний, у Мунка контур фігур чіткий, натомість зникають риси обличчя; що цікаво, натовп хоч і зображений схематично, але не безликий, у кожного робітника є свій характерний образ, своя історія. Особливо привертає увагу чоловік, який дивиться вперед, на глядача. Це обмін поглядами між живою людиною і випадковим перехожим Мунка, який відвернувся від дороги на мить, в наступну — чоловік відвернеться і погляне вперед, додому.

Ця зала переповнена історіями та спогадами митців.