Такою підназвою зазначається кожна моя нотатка в телефоні, навіть лист закупів був з таким приписом.
Моє мовчання здається поглинуло мене, поглинуло сильніше ніж будь-коли раніше. Я ніколи не була такою безпорадною на власні питання, такою честною і в цьому навіть такою жорстокою, твердою, і при цьому на такому дні власного буття із своїм щірим "Не знаю".
Але я дозволила собі впасти. Я тут. Знову. Я вдома в Полтаві.
Підключила комп'ютер за яким я не сиділа 2 роки, вкладки з сайтами пошуку робот, тамблером, поштою і те що мені не знадобиться, як і 446 відчинених вкладок у моєму телефоні. Я знову в цій точці. Листопад. Але я вже інша, не знаю яка, але інша.
І я відчуваю цей безжиттєвий пласт життя, яке я не проживаю\-ла до, інформацію, назви і імена, які я не запам'ятовую і не пам'ятаю, як і себе, а можливо і зовсім не знаю.
Купити фіранку для вікна з плотної тканини і нову постіль, за останні гроші з якими я тільки-тільки приїхала/повернулася.
Так, це мої пріорітети. Можливо не правильні і фінансово не грамотні, але вони такі.
Бігти-і впасти, але впасти надійно. Затишно сховатися, обійняти себе красою. Створити притулок затишку, схованки куди я повертатимуся щовечора.
Моя кімната зараз для мене більш схожа на "Room of Requirement". Тут моє дитинство, моє дорослішання, студенськи роки, мої речі, речі моїх батьків, торби з одягом, ті які чекають просто щоб їх винести чи віддати.
Після того, як обійняла себе всім можливим, щоб було м'ягче падати, мене обіймали люди, любов яких пронизує в саме серце. Розуміючи зараз красу цього моменту, мені зворушливо. Завжди зворушливо від цього теплого почуття між людьми. І те від чого я плака в вересні - "Просто разом".
Просто. Разом. Можливо насправді для мене це значило більше ніж любов між партнерами, на яких я дивилась в тому парку у вересні. Які могли визнавати пару, що йшла з ними поруч, тримати свого партнера за руку на людях, цілувати, обіймати, показувати на щось, ділитися своїми думками, смішити, були просто разом, без доказів, без сорому, без сумнівів, і в цей самий момент мені було зовсім не просто одній.
Навіть знаючи і розуміючи головою, що всі ми приходимо і покидаємо цей світ одні, і ми це єдине що ми маємо самі в себе, в серці своєму ми зберігаємо моменти з людьми.
Зараз я знову збираю валізку марафонця на далекі дистанції. Валізка, яка дається мені кожного разу важко, а може і важче. Хоча іноді я думаю, що я розібралась із своїм базовим набором,і навіть можу взяти комплект для бігу), який ти не побіжиш, чи сукню, яка виявиться недоречною, але яку ти так любиш розглядати.
Зараз я думаю це відповідно, як розбиратися в собі. Ну або передбачати життя на крок вперед.
Знатимеш тільки по завершенню подорожі про що йшлося з вибраним набором валізки в цей раз.
Листопад.'23
dailybridgerton
ellievsbear
origamiaround
izzy806
s-u-f-j-a-n-s-t-e-v-e-n-s
titsay
