sedation

Ходжу в зал, і там є один хлопець, який посміхається, дивиться і нічого не робить. Було декілька випадків, коли він навмисне підсідав, ми з ним переговорювались декілька разів.

І тут я заходжу в інстаграм і знаходжу його. Сторінка в інсті виглядає як в типового холостяка — ні жодної фотки з дівчиною, ніякого навіть натяку, тільки фотки із залу.

Я листаю на відмічені фотки і знаходжу спільну фотку з дівчиною, теж з мого залу, і ми з нею знайомі, майже подружились. Виявляється, це його дівчина, і вони живуть разом.

І я не розумію, чому чоловіки так роблять. Їм що, так важко залити одну чи дві фотки із дівчиною, з якою вони живуть? Тим більше, якщо це довготривалі стосунки.

Це вже не перша ситуація з хлопцем, який підкатує, і в результаті нічого не робить, і я не розумію, навіщо робити так на постійній основі (особливо, коли вже є романтичний партнер), і не розумію, чому їм шкода в інсті місця для спільної фотки.

Тому золота істина залишається тою ж: якщо він захоче, він знайде спосіб, як, він напише, і він не буде морочити голову.

Так що всі отакі йдуть в сраку.

- Естонія збила український дрон, який летів на Росію.

- Дрони залетіли до Фінляндії: прем'єр-міністр зробив зауваження Зеленському.

- У Литві розбився безпілотник: підозрюють Україну.

Сюр. Просто сюр.

Тобто українські дрони збивати можна, а коли летять російські на їх території, то будемо сидіти і дивитися, як вони летять на територію України.

Якщо я хочу прогресу, я його здобуду, а відмовитися від токсиків це буде як позитивна побічна дія.

Відчуття, що мене зурочили на роботі. Нарешті в мене почався якийсь прогрес, нарешті все почало складатися, як я хочу. І тут оця максимально випадкова нелогічна невдала травма правої руки (моєї основної руки).

Нарешті я почала віддалятися з цього токсичного середовища. Мене поважають інші лікарі з інших відділень, до мене приходять на консультації, я багато з ким познайомилася. Знайшла двох дівчат лікарів +- мого віку, з якими приємно поговорити і провести час.

І я бачу, як це не подобається зміям з мого відділення. При чому змії різних вікових категорій. Їх тригерить все, і часткова зміна мого графіку, і те, що я перестала їх вважати центром Всесвіту, коли почала розуміти, хто є хто.

Я пішла в зал, познайомилася там з купою людей.

А зараз це все стане на паузу мінімум на 4 тижні.

Мені сумно, і по суті, основний вердикт мені скажуть завтра або у вт — чи потрібна мені операція чи ні.

Але блін. Я тільки навчилась підтягуватись в спортзалі... Перелом думаю в кістках п'ястка, тому мабуть тренування в залі прийдеться відкласти.

Мої витрати явно перевищують дохід.

Як так виходить я не знаю. (Лол.) Кожен місяць я купую щось на декілька місяців вперед, думаю "о, зможу трохи відкласти в наступному місяці", а в наступному місяці закінчується щось, що було куплено раніше.

До прикладу, зараз закінчилися деякі вітаміни (ще можна не купувати) і, виявляється, домашній інтернет заплачений до кінця квітня.

Якщо вітаміни можна допити інші/зробити паузу, то інтернет точно ні.

Не хочеться бути уособленням української приказки "чому бідний — бо дурний, а чому дурний — бо бідний".

Могла сьогодні трошки більше соціалізуватися, але чим старша я стаю, тим важче мені знайомитися першою або хоча б просто подавати якісь невербальні дружелюбні знаки.

Хоча, можливо, в мене все ще вийде.

Також я зараз в процесі прочитання "Ліки від кохання", і там є фраза про "вдосконалювати удар лівою рукою у спортзалі — це одне, і зовсім інше — вдосконалювати навички за рахунок слабкої людини чи того, хто зазнає труднощів". Звісно, там в контексті, але мене накрило від розуміння того, що я буквально дозволяю це щодня — вдосконалювати чиїсь хамські навички за рахунок себе.

І на цьому моменті опустилися руки, бо якщо присікати це на корені, то людина б мала інше ставлення. А так як ми вже давно працюємо, то і ставлення змінити вже буде набагато важче і набагато більш болючіше.

Я стала нервова, я злюсь на людей, я зриваюсь, і щодня в транспорті (який не їде)) мене накриває.

Мені це так не подобається, і я не знаю, що з цим робити.

Враховуючи останні події (майже непридатна до життя квартира в такі холоди), я закинула свої домашні заняття спортом. Колись купила собі 2 гантелі та трохи спортивного інвертарю, і після 3 міс спортзалу 3 роки (3? можливо 2?) тому мені цього вистачало з головою.

Зараз в мене нема гарячої води, дякую, що є холодна (справді дякую, бо в декого ще гірша ситуація), нема сил і часу, вранці я збираю себе на роботу, працюю там, поки дорога, магазин, приїжджаєш, а вже 7-8 вечора. Приготувати їсти, нагріти води — вже 9. Там трохи почитати/повтикати, щось поробити і спати.

Зараз я хвора, то стараюсь раніше.

І це все за трохи більше, ніж мінімалка, щоб мені завідувач сказав, що я не можу вийти на нічні чергування (щоб хоч не їздити щодня), і що я ✨занадто багато хочу змін на роботі ✨

І це чувак, який не може раз в півроку затвердити рапорт на премію для своїх співробітників, щоб їм додали по 5 тисяч 🤡🤡. (У яких зп чистими виходить 9 тис).

Короче.

Це якраз той випадок, коли збільшення зп хоча б виправдало страждання, а так ні нормальної роботи, ні нормальної зарплати, а нервів з цим усім не вистачає.

Всесвіте дай мені сил.

(А і до речі, звільнитися не можу, бо такі умови, і щонайменше ще 8-10 місяців прийдеться працювати тут. Відчуваю себе заручником ситуації).

Але вже почала відкладати гроші на поїздку. Якщо не поїду дивитися на природу, остаточно зійду з розуму.

Намазала ніс маззю із запахом хвої та чайного дерева, напилась чаю, і надіюсь, що до завтра стане краще 🙂🙂

Загалом життя не таке вже й погане, але останнім часом менталка не витримує і відоси з морів та океану за останні 4 роки передивляюсь ледь не щодня.

Я не хочу так жити, я боюсь такого життя, коли відпустка раз на рік, і за цей рік більше нічого значного не відбулось. Це страшно.

Хочеться свободи і хороших емоцій, а приходиться їздити на роботу, вирішувати квартирні питання, готувати їсти і слухати шахеди по ночам.

На роботі холодно, тепла вода є через день. Десь по трасі теж була аварія, тому +10 +14 наше все.

На вулиці -15 і все, на що я надіюсь, що хоча б в квартирах труби залишаться цілі, але надії нема.

Не думається про високі цінності, коли нема як сходити в душ, і з вікон потрібно стирати конденсат кожну годину. І то, це ще не так погано, як в деяких будинках ...

І щонайменше в мене є вікна. Бо вже були прецеденти, вже знаємо.

Оптимізм 🙂🙂.

Тому я бажаю всім росіянам на росії прорваних труб, вибитих вікон, замерзлих труб водопостачання і відсутності газу. І нехай їм тече дах. І щоб начальник жеку запив і не виходив на зв'язок (стандартна ситуація для них). Я їх ненавиджу всім серцем. Але ще більше я люблю своє місто.

І так, не можна бажати зла іншим людям, але я втомилась. І вони не люди.

(все ще багато читаю і це мене рятує від печального сьогодення).

І я ні секунди не шкодую, що читаю умовну "підліткову літературу".

Я так давно шукала щось легке, захоплююче, таке, що змусить забути про весь світ.

Читаючи ці книги я знов почувалась, як 15 дівчинка, у якої є зимові канікули і весь час на світі. (Моя невелика відпустка на початку року дуже цьому посприяла).

Я, незважаючи на дуже складу ситуацію зі світлом, теплом і зв'язком, нарешті відпочила. Відпочила від роботи і знову відчуваю себе живою. Мені знову хочеться щось планувати і робити, а не просто їхати на роботу чи з неї.

Шкода лиш, що ніхто не знає, коли планується вихід ще 4 і 5 книг.

І третю буду читати в оригіналі, бо не знайшла українського перекладу (російський відмовляюсь читати).

Моє маленьке завдання на 2026 рік - не піддаватися на провокації і не пліткувати, не робити висновки про те, чого не знаю, не лихословити і не обговорювати керівництво з колегами на роботі.

Ти ніколи не знаєш, хто буде твоїм наступним начальником, і якщо в колективі вже є проблеми, то варто розуміти, що ці ж колеги говорять так само про тебе і без жодних докорів сумління розбазікають і розберуть все по цитатам.

І це виснажує.

Робимо висновки і йдемо далі. А поки в мене продовжується невелика новорічна відпустка, я просто кайфую і не думаю про жодні проблеми.

- ми не машини. Хороша їжа, сон, відпочинок активний чи пасивний — це чудово. Не потрібно переступати через себе, якщо вже погано, щоб зробити ще щось, що просить керівник, бо це не закінчиться добром. Тоді нафіг таку роботу. Піклуйтеся про себе. Здоров'я одне.

- ви в будь-який момент можете вибрати змінюватися. Обставини в житті розкриють вас (та й інших теж). Пам'ятайте, що добра людина не піддасться силі обставин, і залишиться хорошою і достойною людиною завжди. Так, це буде важко, але це показує її, як особистість. Так, можна зійти з цього шляху, але потім повернутися назад і не зраджувати себе.

- дисципліна понад мотивацію.