Iris Velour

Але з часом я прийшла до думки, що змінити ставлення суспільства тут — набагато складніше, ніж я очікувала.

Тому я прийняла рішення закрити цей проєкт.

Дякую кожному, хто був поруч.

Це мало значення.

I understand the roles. The trust. The boundaries.

I know it’s not really about pain — it’s about control that is given willingly.

But there’s one thing I can’t quite understand…

How does it work online?

How can you feel control through a screen?

What does submission look like when there are miles between you?

Is it just words? Messages? Tasks? Or something deeper?..

People have reached out to me about it.

And honestly, I don’t know how to feel.

Maybe it’s just a game.

Or maybe it’s a different kind of connection I haven’t experienced yet.

If you’ve ever had this kind of experience —

I’d genuinely like to hear.

Trying to find people who understand… 🌸

maybe someone here is from Ukraine?

I’m just starting this journey,

and it would mean a lot not to feel alone 💫

Шукаю людей, які можуть зрозуміти… 🌸

можливо, тут є хтось з України?

Я тільки починаю цей шлях,

чи є тут хтось з України?

Іноді здається, що я в цьому одна,

але, можливо, це не так.

Якщо ти з України і відчуваєш щось подібне —

мені було б дуже приємно познайомитись 💫

Some days I feel soft… 🌙

quiet, a little shy, still learning who I am.

Not ready to show everything yet —

but slowly getting closer to myself 💫

Іноді я відчуваю себе ніжною… 🌙

тихою, трохи сором’язливою, все ще вчуся розуміти себе.

Я ще не готова показати все —

але поступово стаю ближчою до себе 💫

Still learning how to see myself this way… 🌸

but moments like this feel real.

Soft. Quiet. Mine 💫

Все ще вчуся бачити себе такою… 🌸

але такі моменти відчуваються справжніми.

but also really happy that I finally started.

It feels scary to be seen,

but at the same time… it feels right 💫

Все ще трохи хвилююся після першого поста… 🌸

але водночас дуже рада, що нарешті почала.

Це страшно — бути побаченою,

I’ve been thinking about this for a long time, and I finally decided to start.

Here I want to be myself. Without fear, without masks — or at least a little less than in real life.

Genetically I am male, but I really enjoy feeling like a woman. It’s not always easy — sometimes there is anxiety and fear of being exposed… but at the same time there are warm, real feelings that I don’t want to ignore anymore.

I am a crossdresser, and this is a part of who I am.

Here I will share my thoughts, feelings, outfits, and small steps toward my true self.

I’m a bit scared to post this… but at the same time I really want to be seen.

If you’re here — thank you 💖

Привіт 🌸

Я довго думала про це і нарешті вирішила почати.

Тут я хочу бути собою. Без страху, без масок — або хоча б трохи менше, ніж у реальному житті.

Генетично я чоловік, але мені дуже подобається відчувати себе жінкою. Це не завжди просто — іноді є тривога і страх бути викритою… але разом з цим є теплі, справжні відчуття, які я більше не хочу ігнорувати.

Я кроссдресерка, і це частина мене.

Тут я буду ділитися своїми думками, почуттями, образами і маленькими кроками до себе справжньої.

Мені трохи страшно це публікувати… але водночас дуже хочеться бути побаченою.