Поки що у мене немає сил переносити все і в тґ, і в тамблер, але одну замальовку я перенесла
#гарріпоттер #укрфф (ці теґи взагалі тут існують?)
Гаррі не міг зрозуміти, що відбувається.
Його десятирічний син Албус раптово почав ігнорувати його, і Гаррі не знав чому. Албус не відповідав ні на які питання і не дивився на свого батька. Але при цьому він спокійно розмовляв з іншими родичами.
Гаррі був впевнений, що останнім часом нічого не трапилося такого, що могло б призвести до такої поведінки Албуса. Більш того, вони навіть більше часу стали проводити всією сім'єю, оскільки Джеймс приїхав на літні канікули. Тоді що сталося?
Він вирішив запитати у близьких.
Джіні м'яко посміхнулася, коли він до неї звернувся: «Гаррі, дорогий, дай йому трошки часу. Албусу треба подумати і потім він сам з тобою поговорить. Так, я знаю, в чому справа, але не можу тобі сказати, ви маєте обговорити це між собою. Пробач».
Рон знизав плечима: «Та я не знаю, чесно. Герміона точно знає, спитай в неї. Ой, друже, не переживай. Або обговорите, або просто пройде».
Герміона знала, звісно. Вона завжди все знала.
«Гаррі, — жорстким тоном почала вона, — кожне наше рішення може мати довгострокові наслідки. І я тобі про це казала, але це твоє життя і тільки ти вирішуєш за себе. Але все ж таки я раджу тобі нарешті звернутися до психотерапевта. І що, що пройшло так багато років?»
Гаррі нічого не зрозумів. Герміона відповіла досить туманно. При чому тут психотерапевт? Так, він відмовився після війни ходити до спеціаліста, бо не хотів говорити про це. Але зараз навіщо це згадувати? Албус же перестав спілкуватися з ним точно не через таке?
Гаррі тяжко зітхнув і вирішив почекати. Джіні сказала, що Албус поговорить з ним, коли буде готовий. Тоді він почекає.
Але чи готовий до такого був Гаррі?
Албус заговорив через два дні, після вечері.
— Тату, треба поговорити.
Кухня миттю стала порожньою. Джіні, Лілі та Джеймса наче вітром здуло.
Албус нервово смикав серветку, не знаючи, як почати.
— Тату, чому ти мене так назвав?
Гаррі здивовано закліпав очима.
— Я назвав тебе в честь двох директорів Гоґвортсу...
— Ти не міг обрати когось краще?
— Албусе, вони дуже хороші люди і багато зробили для нас. Тобі не подобається твоє ім'я?
— Ні, тату, мені не подобається те, що ти мене назвав у честь старого маніпулятора і ще в честь людини, яка принижувала тебе весь час. Але про директора я мало чого ще знаю. Невже ти пробачив Снейпові все, що він з тобою скоїв? Як він глузував з тебе? Як він насміхався над усіма, кидався образливими словами, як він обізвав бабусю? Як він знущався в першу чергу над тобою, бо він ворогував з дідусем?
Він не міг побачити в тобі першу чергу тебе самого, а дивився крізь призму своєї ненависті до дідуся Джеймса.
— Так, але він нам допомагав і кохав бабусю...
— Мама казала, що коли кохаєш людину, то хочеш, щоб вона була щасливою. Але Снейп благав Волдеморта, щоб той залишив у живих тільки бабусю. Уявляєш це? Якби вона вижила, але залишилася сама. Без дідуся. Без тебе.
— Тату, невже ти пробачив таку людину через один чи два хороших вчинки? Це не відмінило того, якою людиною він був.
Гаррі сидів і думав. Він згадував про те, як поводив себе Снейп. Якою жахливою він був людиною. Як він ненавидів усіх і ледь не плювався жовчю. Як Гаррі міг таке забути?
(меми до замальовки спижжені з інету)
