mogu ti reči, da nas sve više iznenadjuješ

Поделать что нибудь ещё. 

просто гарненько собі про те про се варнякаємо”

homme des lettres - арендт про беньяміна

відчуваю великий прогрес з того часу і розуміння що я не можу займатися *будь-чим* і що все, чим я цікавлюся, має причину і має право бути. а бажання знецінювати ці інтереси просто від страху провалу і страху пробувати хоча би щось - бо а що як не вийде?

i would like to do something different for you now

Jarreau went on to attend Ripon College, where he also sang with a group called the Indigos. He graduated in 1962 with a Bachelor of Science in psychology.[1] Two years later, in 1964, he earned a master's degree in vocational rehabilitation from the University of Iowa. 

stand by me

от прямо в цю хвилину у мене трохи голова обертом від - підготовки документів на візу - написання одного матеріалу - ведення фб-сторінки - вивчення німецької - підготовки евалюаційної сесії - життя

кольори просто клас

робила таке колись

щось закінчується / щось починається

вже протягом трохи більше року свої найблиші, найтемніші і найвідвертіші переживання і емоції у романтичних стосунках я виражаю нерідною мовою. мовний паттерн у нашому з П. повсякденні приблизно такий: українською/німецькою ми дуркуємо і переписуємося, російською обговорюємо побутові справи і говоримо по телефону, англійською - сваримося і говоримо про любов одне до одного. мені дуже хочеться одного дня в останньому пункті перейти все ж на німецьку або українську, але поки що перспективи тьмяні, з огляду на те, як глибоко вколіївся саме такий сценарій. почати говорити англійською було для мене найпростіше - я впевнена, що половині слів, які я вживаю для позначення своїх емоцій я навіть не знайду відповідника в українській. по-перше - тому, що більшість поп-психологічної літератури з якої я вчилася визначати та озвучувати свої почуття, я читала англійською. і так сформувався лексикон. по-друге - бо сфера психологічних досліджень та популярної психології є нерозвиненою, а частка популярного нон-фікшну, есеїстики та колумністики, зосередженої на вербалізації особистого ретрофлексивного досвіду в медіа є мізерною. відповідно - банально бракує слів, словник не розвивається. потреба постійно вставляти в український мовний потік англіцизми і в інших контекстах мене наче і муляє, а наче і - ну якщо це слово просто ідеально сюди пасує, то що ж з ним робити. словом, відповідей немає, а душа болить.

позавчора прийшов лист з асф - мене взяли на волонтерство. спочатку була шалена радість, потім якесь нервове полегшення і сльози, а потім - розгубленість. раціонально я розумію, що це дуже класно, що я цього так хотіла і це збулося, але є якесь розчарування - моє життя раптово не стало від цього класнішим. я не стала класнішою. я не знаю де у мене кнопка з самооцінкою чи там щастям, але її явно заїло. зараз от реально про що мрію - зайнятися малюванням і вокалом, поїхати кудись (в гори?)і не працювати хоча б місяць. такі маленькі радості, які надають життю сенсу, і яких зараз дуже бракує. і я розумію, що проблема (є і була) не в асф, а щастя - не в цьому рішенні, що мене взяли. а щастя і спокій мають бути всередині. а їх немає. я бачу лише якісь примарні цілі вдалині, але ніби не живу тут і зараз, не відчуваю себе тут і зараз. 

три дні в місяць я не можу працювати через болісні місячні. ще два-три дні випадає через якісь штуки з тиском в голові - щось там шумить, чи тисне, чи просто млостить постійно. 8 днів я працюю частково через те, що вдаю собі вихідні, ще один-два випадає через інші особисті справи, конфлікти з П. чи ще щось. тобто з 31 дня в місяці я працюю лише 15, по суті. ось це і є моя реалістична завантаженість. 

*small talk level duolingo