🇬🇧 "Lady of the Noir Era"
The forties of the century past, which, in truth, have not vanished into oblivion but endure even now within the invisible lace of time, where all moments are present at once. In distant Los Angeles, where the glow of studio lamps fades neither by day nor by night, and Hollywood forges dreams for the whole world, this vision appeared before me.
She is a lady, crowned with a restrained elegance, as if she stepped not from the past, but from a frame that exists eternally — between light and shadow. Her gaze is not merely a profound mystery, but a silent defiance, as though she knows more than is permitted for mortals to utter.
— “Shall you gaze much longer, kind sir?” — she spoke, with a faint trace of a smile.
— “Until the reel reaches its end,” — I replied.
— “Then you are not among those who believe in a pious finale or an inevitable doom...”
And indeed — for in the lands of California, where every frame lives forever, an ending is but a fiction for impatient souls. This image does not pass away — it merely reveals itself anew whenever someone, like myself, dares to wander the hallowed paths of time.
🇺🇦 "Леді ери нуар"
Роки сороковії віку минулого, що, за істиною, не відійшли у небуття, а й донині тривають у незримім мереживі часу, де всі миті суть сущі воднораз. У далекім Лос-Анджелесі, де сіяння лямп студійних не згасає ані вдень, ані вночі, а Голлівуд кує марення для цілого світу, постав переді мною сей образ.
Се єсть леді, стриманою елеганцією вінчана, мовби зійшла вона не з давнини, а з кадру, що вічно триває поміж світлом і тінню. Погляд її — то не лише таїна превелика, а й тихий виклик, ніби відає вона більше, ніж смертним мовити дозволено.
— «Чи довго ще споглядатимете, ласкавий пане?» — мовила вона з ледь помітною усмішкою.
— «Доки стрічка не дійде краю свого», — відказав я.
— «То ви не з тих, хто вірить у фінал благочестивий чи неминучу погибель…»
І справді — бо в землях Каліфорнії, де кожен кадра живий вічно, кінець є лише вигадкою для нетерплячих душ. Образ сей не минає — він лише щоразу відкривається наново, коли хтось, подібно до мене, насмілиться мандрувати сокровенними стежками часу.
