#oopshenangians

У відділенні екстреної допомоги була дитина. Справа не рідкісна — навіть частіша, ніж Деннісу хотілося б чути, — але єдиним плюсом у цьому була можливість побачити доктора Рабіновича. Імена мають значення, хоч би як наполегливо чоловік просив Денніса називати його «Роббі», як це робила більшість оточуючих. У його рідному місті імена допомагали всім знати, хто звідки походить. Вітакери були з Ірландії, хоча Денніс не знав про своє походження нічого більше, ніж це. Його мати готувала страви, де овочів було більше, ніж м’яса, а коли м’ясо зрідка з’являлося на столі, то це була не яловичина, а купована риба. Іноді він сумував за її коричневим хлібом; вона прислала йому рецепт, але хліб ніколи не смакував так само.

Сантоси готували смачнющу люмпію, Ларссони ділилися шведськими фрикадельками з кожною фермою в Брокен-Боу, як би мало вони не спілкувалися, а Сінгхи готували неперевершений торт Павлова. Денніс точно знав, що доктор Рабінович готує мацо-суп, за який можна душу віддати. Він якось приготував його кілька місяців тому, і в нього залишилося зайве. Деннісу пощастило перетнутися з ним перед кінцем зміни, і той пригостив його порцією, сказавши не турбуватися про повернення контейнера.

Доктор Кертчет була тією, хто покликав Денніса і повідомив, що в екстреному відділенні є немовля, яке потрібно підняти на їхній поверх. Найчастіше, коли був потрібен трансфер, Денніс був одним із тих, кого відправляли за пацієнтом. Усе відділення знало про симпатію Денніса до завідувача екстреної допомоги. Вони б не дізналися, якби Трініті тримала язик за зубами, але його сусідка по квартирі, що стала подругою, звісно ж, мала комусь розбовкати. Причому вона не могла зробити цього людям зі свого відділу, бо Денніс суворо це заборонив.

Ліфт дзенькнув, зупинившись на поверсі. Денніс покрутив свою каблучку, виходячи в коридор. Він точно знав, куди йти, щоб знайти старшу медсестру, але також розумів, що в екстреному відділенні буде трохи гамірніше. Кертчет згадувала, що лікарня Вест-Брідж направляла до них нових пацієнтів через «код чорний». Денніс розумів, що навряд чи зустріне доктора Рабіновича, але все одно плекав надію.

Двері з шумом відчинилися, і Денніс ступив у коридор, де повз нього снували медсестри та лікарі. Йому вдалося ухилитися від них і попрямувати до центрального вузла. Він не встиг пройти далеко, як шлях йому перегородив набагато вищий чоловік із кучерявим волоссям. Чоловік виглядав так, ніби міг бути двоюрідним братом Денніса, і той ледь не запитав його ім’я, просто щоб перевірити. Коли він відкрив рот, чоловік заговорив першим, перебивши його.

— Здається, ми не знайомі, — сказав чоловік. — Джеймс Огілві. А ви?

Повний текст: