#pinsel

SiO2, Al2O3, Fe2O3, FeO, TiO2, CaO, MgO, Na2O, K2O, MnO, P2O5

Meine Jugend war lange Zeit von unbunten Farben durchzogen; wirkte wie eine Farbfeldmalerei, in welcher homogene, schwarz und graulich gefüllte Felder dominierten.

Doch all das änderte sich mit dem Eintritt einer kleinen Künstlerin in mein Leben.

Sie verstand es mit dem ihr geschenkten Talent umzugehen wie keine andere und so verwandelte sie das starre, dunkle Farbenspiel, was ich bis dahin meine Jugend nannte, mit mehreren liebevollen, geschickten Pinselschwüngen in ein farbenfrohes Meisterwerk. 

ЛЕГЕНДА

На початку 60-х років минулого сторіччя селами й містечками Франківщини та Тернопільщини їздив чоловік на мотоциклі. Інколи його супроводжувала вантажівка. Пустою вона заїжджала на подвір'я церков, кладовища та подвір'я місцевих. Повною - прямувала до Львова. Основними зупинками того маршрута були Годовиця, Бучач, Городенка, Монастириська.

Керував мотоциклом Борис Григорович Возницький. Сьогодні його ім'ям названа Львівська національна галерея мистецтв, він - відомий на весь світ вчений, що заснував низку музеїв та укомплектував їхні колекції, дослідив і відкрив мистецтво світового рівня, подекуди занедбане і поховане по таких-от галицьких містечках.

Тоді, в шестидесятих, його метою був пошук, ідентифікація і вивезення того, що залишилося від спадку Йогана Георгія Пінзеля - напівлегендарного, таємничого сницаря епохи барокко, що у 18 сторіччі приїздить та працює на східних землях Речі Посполитої. Тут він швидко досягає успіху і отримує великі замовлення. Працюючи з архітектором Бернардом Меретином, він створює амвони та вівтарні комплекси з дерева в костелах, інтерпретує в камені 12 подвигів Геракла на фасаді бучацької ратуші, яку також оздоблює картушем з Пилавою - фамільним гербом Потоцьких. Досі невідомо, звідки саме походив Пінзель - основні версії зводяться до Силезії, Чехії та Німеччини. Також припускають, що на момент приїзду до Галичини він вже був досвідченим і знаним майстром, що і дозволило йому отримувати замовлення такого рівня.

Вже за часів незалежності, в 1996 році у Львові відкрили музей Пінзеля - музей сакральної барокової скульптури, до колекції якого увійшли і врятовані фігури. Він знаходиться в будівлі колишнього костелу Кларисок, на Митній площі. З цього місця почався новий етап цієї історії - світове визнання, виставки скульптур в Луврі і Прадо. Ця подорож тривалістю в два віки має багато білих плям і питань без відповідей. Доля творчого спадку майстра в різних епохах, контекстах та країнах подекуди сповнена воістину біблейського драматизму.

Возницький так згадував одну з експедицій до костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Городенці: "У центрі храму в купу з трьохметрової висоти були скинуті одна на другу залишки дерев’яних фігур. З-під уламків внизу виднілись відірвані голови святих Єлизавети та Якима з великого вівтаря. Решта розбитих скульптур перекидались на землі. В монастирі був розташований технікум. Я побачив двох юнаків, що саме пиляли велику дерев’яну скульптуру, щоб її спалити в печі..."

ХМАРА ТОЧОК

Всі ці факти я вкотре прокручую в голові, поки сиджу в машині і форматую картки пам'яті перед зйомкою. За вікном - вулиці Городенки, навпроти - костел Непорочного Зачаття. Неділя, середина березня і вулиці залиті сонячним світлом. В церкві щойно закінчилася служба і люди помалу виходять на вулицю, хрестяться, вітаються один з одним. Думаю про те, що серед цих людей можуть бути родичі тих, хто рубав і спалював скульптури. Як і тих, хто рятував їх і зберігав, усвідомлюючи цінність. Як дивно. За декілька хвилин навколо знову пусто. На нас чекає знайомство із священиком і коротка екскурсія храмом після того, як ми почуємо його версію легенди Пінзеля.

Стіни в деяких місцях  вкриті іменами. У глибині вівтаря велика і порожня зірка. Її промені зі слідами спилених фігур розходяться від вікна з решіткою. З 30-х років  збереглися світлини на яких видно комплекс в його початковому стані. Їх нам показує отець Ігор. Капітелі під зіркою тоді "тримали" в повітрі дерев'яні путті - крилаті передвісники ангельского духу.

Загалом Пінзель створив для цієї церкви 18 великих дерев'яних скульптур і кам'яну статую Богоматері, що стоїть на колоні перед входом. Врятувати вдалося п’ять з тих вісімнадцяти, а також декількох путті.

Я приїхав в Городенку у складі проекту Pinsel.AR, що займається цифровою консервацією робіт скульптора і дослідженням його творчості за допомогою інструментів доданої реальності. Проект вже впродовж трьох років реалізується у партнерстві з Львівською національною галереєю імені Б.Г. Возницького. За цей час команда встигла відсканувати більшу частину колекції. Скануванням згрубша можна назвати процес збору візуальної інформації про об'єкт. Основним в роботі став метод фотограметрії - багаторазове послідовне фотографування об'єкту з різних ракурсів і відстаней. Внаслідок цього утворюється хмара точок, з якої комп'ютерна програма отримує достатньо даних для створення високоякісної 3д-моделі скульптури.

Для такої роботи необхідне особливе світло - м'яке і розсіяне, з мінімальною кількістю тіней на об'єкті. Не таке, як сьогодні на вулиці. Березневе сонце світить просто на фасад храму і на колону зі статуєю. Саме заради неї ми і приїхали. Щоправда, мали б бути на день раніше - якраз стояла хмарна погода. Але дорога замість Городенки привела нас на СТО в Рогатині. Там, після двох годин консультацій і жартів про самоізоляцію в автомайстерні, ми прийняли рішення лишити машину, заночувати в Галичі і зранку шукати варіанти дістатися Городенки.

Отже ми на місці, чекаємо поки Сонце сяде за п’ятиповерхівку позаду нас і світло стане м’якшим. Проте часу до настання темряви не багато, тому вже починаємо готуватися до сканування.

Загалом у проекті, в залежності від поточних задач, бувають задіяні кілька десятків людей. Це реставратори, дослідники, вчені, піарники, перекладачі, фотографи. Серед тих учасників проекту, з якими я спілкуюся вже впродовж декількох років, виділяються двоє - Роман, керівник проекту і Софія, координаторка. Для мене вони є тим технічним, організаційним і змістовим центром, що визначає основні вектори розвитку проекту і відповідає за якість роботи в ньому.

Починається сканування. Поки Роман ходить з камерою в руках навколо колони і робить фотографії з рук, Назар і Богдан запускають дрон. Зазвичай хлопці на нього знімають весілля по всій франківщині, але зараз міжсезоння і вони погодилися допомогти зі скануванням. Через певну кількість кіл камеру кріплять на штативі, з’єднують з айфоном для дистанційної зйомки і вона покроково, спіраллю, піднімається до скульптури. Перехожі зупиняються біля огорожі, зацікавлено дивляться на процес, який здалеку нагадує танець. В ньому по орбітах рухаються дрон і фотоапарат, а в центрі нерухомо стоїть Богоматір зі складеними на грудях руками. Стає холодно.

Вже дорогою до Львова я думаю про зйомку, заради якої навколо кам’яної статуї утворилася власна хмара точок з людей і випадковостей. Поки все навколо готується до карантину і облоги вірусом, машина бере асфальт кілометр за кілометром. Ще один пазл лягає в історію, в якій більше майбутнього ніж минулого.

БОКС

У Львові дізнаюся про те, що через коронавірус залізничне сполучення скасовують. Тепер дорога додому, в Одесу, стає не такою вже передбачуваною. Та і зарано про неї думати -  попереду сканування трьох великих фігур в музеї, на Митній площі.

Підготовка процесу полягає у створенні ідеальних умов для зйомки. Спочатку скульптуру треба пересунути в центр храму. Ці скульптури вирізьблені з липи, вага однієї в середньому сягає трьохсот кілограмів.  Вкрай важливо аби процес рухання двохсотрічного твору мистецтва легітимізували своєю присутністю працівники галереї - професійні реставратори. Знову це нагадує танець - людей з дерев’яним гігантом, якого в черговий раз позбавляють прихистку. Щоправда, тепер вкрай обережно. Я вже не перший раз спостерігаю за цим процесом і вкотре масштаб і контекст викликають в мене щире захоплення.

Хореограф цього дійства - Андрій Рибка, керівник науково-експозиційного відділу галереї. Він бігає повсюди з шуруповертом в руках, послаблює троси, голосно керує розностерстною командою з реставраторів та всіх хто в цей момент опинився поряд. Трохи часу - і  свята Єлизавета займає своє місце в центрі костелу Кларисок. До неї від колон храму сходяться страхувальні ланцюги.

Навколо скульптури виростає периметр з білої тканини. В залежності від ситуації її можуть або кріпити до колон, або натягати на металеве риштування. В минулий раз ми цілий день витратили на конструювання такої ферми. Під кінець склалося враження, ніби все це якийсь піратський квест-парк, облаштований в церкві.  Головним завданням було дертися на вищі точки конструкції і піднімати туди тканину, схожу на вітрила, після чого рівномірно розтягувати її по всій площі.

У цього процесу є свій дедлайн - момент, коли машина з рентал-сервісу привезе освітлювальне обладнання. Тоді час почне працювати проти нас, адже оренда вартує дорого і перешкоджати роботі музею вдень небажано.

За декілька годин, завдяки зусиллям всіх наявних учасників команди і друзів,  білий куб з сотень квадратних метрів тканини повністю накриває скульптуру.

Приїжджає машина, швидко заносять і налаштовують світло, вмикають лампи. Роман бере камеру, штатив і заходить в цей гігантський лайтбокс.

САМОІЗОЛЯЦІЯ

Ніч повільно тече за стінами музею. Яскраве світло розбудило героїв фресок на стелі і тепер вони здивовано дивляться вниз. Там, за тонким шаром тканини, час набуває нової форми і втілення. Після декількох годин всередині відсутність тіней дезорієнтує, а звуки ззовні здаються галюцинаціями. От по Личаківській проїхала машина, хтось заговорив на хорах костелу.  Там облаштували робоче місце для команди. Вночі пишуться гранти, робляться переклади, точаться дискусії. На черговому скануванні в листопаді 2018-го, коли російські військові захопили катери ВМС України, контраст рутини з реальністю набув  ознак абсурду - стріми, заголовки новин і повідомлення про запровадження вдома військового стану долітали в бокс десь згори і осідали на тканині. Так і зараз -  пандемія, в Україні виявлено перші випадки захворювання, можливе обмеження пересування всередині країни. Зберігаємо спокій і продовжуємо сканування.

Раз на декілька годин я заходжу до Романа і підмінюю його аби він трохи поспав в спальнику нагорі. Таким чином час оренди використовуємо максимально ефективно. Як це відбувається, коли підмінити нема кому? Роман фотографує добу поспіль, інколи дві.

Авраам зі скульптурної композиції “Жертвоприношення” виглядає  розгублено - в руках немає меча, на місці жертви пусто. Ісус без хреста, а значить і поза розп’яттям. Ангел в молитві без рук, свята Єлизавета без обличчя.  В цьому кабінеті зі стерильним світлом анамнез кожного пацієнта вміщується в середньому в три тисячі фотографій.

Коло за колом, з приблизним кроком в півметра рухається час. Потрохи вливаєшся в цю незвичну динаміку.  Переставляння штативу, дві секунди на стабілізацію, клацання затвору, - так завершується одне коло. Зміна висоти і кута камери починають нове. Циклічність, доведена до автоматизму і піднесена до декількох степенів стає технологією. Скульптура, позбавлена контексту і диктата авторського задуму, з об’єкта і частини цілого, перетворюється на суб’єкт, що без слів розповідає власну історію.

Потім, після етапів обробки і рендерингу, з зображень викристалізуються моделі скульптур. Наразі загальний обсяг даних, зібраних проектом, перевищив тридцять терабайт інформації. Технології скасують дистанцію між культовим твором і глядачем, оригінал буде надточно пересотворений в цифровому світі.

3D-друки скульптур стануть частиною оновленого інклюзивного простору музею, а створені медіа-інсталяції і голограми почнуть власну подорож виставками світу. Реставратори, вчені, студенти мистецьких і історичних спеціальностей вже мають можливість вивчати роботу майстра з власних гаджетів за допомогою сайту і застосунку Pinsel.AR, в якому навіть можна користуватися аудіогідом.

Ще один аспект, якого своєю діяльністю торкається Pinsel.AR - музейна взаємодія на національному та міжнародному рівнях. Твори Пінзеля зберігаються також в Національному музеї у Львові, тому діяльність проекта сприяє більшій відкритості та довірі всередині музейної мережі. Самі музеї не завжди можуть ініціювати високотехнологічних проектів, тому потребують участі “зі сторони”.

В кінці березня програма House of Europe оголосила список переможців грантів міжнародної співпраці. Так стало відомо про початок співпраці проекту з культурною інституцією HALLE6 та Баварським національним музеєм в Мюнхені. Там зберігаються 8 боцеті - ескізів скульптора до вівтарного комплексу в Городенці та Монастириськах. Ці боцеті та 4 великих скульптури з колекції музею у Львові стануть основою для двох міжнародних виставок - в Україні та Німеччині. В них результати довгої кропіткої праці повною мірою розкриють свій експозиційний та художній потенціал. Також це дозволить перевірити ідею одночасної скульптурно-цифрової експозиції в різних містах. Спадок Пінзеля набуде нових конотацій і втілень, з’являться нові питання і відповіді. Але це все вже після карантину. Робота триває.